Витоки та особливості розвитку формального методу мистецтвознавчого аналізу в європейській художній і мистецько-теоретичній практиці кінця ХІХ – початку ХХ століття. Аналіз теоретичних поглядів та окремих праць провідних мистецтвознавців і митців.
Аннотация к работе
Голод Українська академія друкарстваДискусійною, суперечливою, але й водночас виразною межею між мистецтвом ХІХ і ХХ ст. став у європейському мистецтві «Осінній салон» 1905 р. у Парижі, де були експоновані твори А. Гільдебранда, в якій він сформулював основні теоретичні принципи нового (формалістичного) мистецтва і мистецтвознавства. Матісс - автор концепції «колористичного вибуху» - дав потужний поштовх до розвитку мистецтва модернізму, підхоплений і розвинений у різних пластичних варіантах митцями ХХ ст., серед яких були і представники українського образотворчого мистецтва - Д. (майже одразу після по-дій 1848 р.) у царині західноєвропейської, передовсім німецької, історіографії під впливом романтичних ідей та ідеалізації культури Середньовіччя, у працях німецьких істориків, історіографів, філософів (а згодом естетиків і мистецтвознавців) означилася тенденція до трактування історії країн і народів, їхньої культури і мистецтва, з урахуванням локальних національних особливостей. На межі ХІХ - ХХ ст. у Відні сформувалася блискуча плеяда істориків - теоретиків мистецтва і започатковано мистецтвознавство як університетську науку (у 1853 р. Р. фон Айтельбергер заснував кафедру історії мистецтва у Віденському університеті, де вже функціонував Музей мистецтва, як важлива емпірична основа для теоретизування).