Вивчення проблематики застосування європейських принципів правової визначеності під час здійснення судочинства в цивільних справах. Вимоги щодо доступності та передбачуваності національних законодавств і правозастосувань. Процесуальні елементи права.
Аннотация к работе
Полтавський інститут бізнесуОднак верховенство права так і залишатиметься доктриною, позбавленою практичного значення, допоки судді не керуватимуться у своїй професійній діяльності принципом верховенства права [1]. Зокрема, не отримала належного наукового зясування визначеність окремих відносин, що відбуваються під час апеляційного та касаційного переглядів рішень судів, не напрацьовані механізми застосування судами принципи однозначності та послідовності в разі винесення вердиктів. З урахуванням цього фактору в літературі прийнято вказувати, що сутнісне наповнення категорії «правова визначеність» є результатом еволюційного тлумачення тексту Конвенції Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), акти якого, як відомо, ipso facto обовязкові для національних законодавств та правозастосувань, причому в сенсовій інтерпретації, запропонованої безпосередньо цим Судом. Враховуючи, що згідно зі статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено застосування судами під час розгляду справ Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практики Європейського суду з прав людини як джерел права, національні суди мусять застосовувати вказані норми європейського права під час здійснення судочинства. При цьому, згідно з вказаними сучасними підходами, здійснюючи тлумачення міжнародних та національних правових норм при їхньому застосуванні для вирішення конкретних спорів, суддя має зробити вибір між буквальним змістом норми права, який спирається на текст акту як на вираження волі законодавця, її структуру, співвідношення з іншими нормами та чеснотами вищого порядку - справедливістю, моральністю тощо.Підсумовуючи викладене у даній праці, можемо зазначити, що серйозною проблемою для українського судівництва продовжує залишатися відсутність єдиних критеріїв застосування практики ЄСПЛ. Використання рішень ЄСПЛ під час винесення національних судових вердиктів, як правило, не відбувається навіть за нагальної потреби, а якщо практика Європейського суду все ж застосовується, то це відбувається шляхом її простого згадування правозастосовним органом.