Творчі та філософські пошуки Д. Свіфта, прийоми сатиричного зображання у романі "Мандри Гуллівера". Літературні засоби опису пригод головного героя в країнах ліліпутів та велетнів, на острові вчених та чарівників, особливості побудови фантастичного світу.
Аннотация к работе
Життя і творчість письменника були настільки неоднозначними, що в працях та статтях свіфтознавців ще й досі існують різні, а деколи полярні точки зору на його творчий спадок. Зіставляючи їх між собою, можна окреслити коло «свіфтівських парадоксів» і проблем, довкола яких розгоралися гарячі суперечки: політичне обличчя Свіфта; співіснування в ньому політика і митця (деякі літературознавці не вважали його твори художніми, визначаючи їх тільки як політичні виступи); якому століттю належить думка Свіфта; чи є його твори просвітницькими; нарешті чим є сатира письменника: - насмішкою над людською природою і розумом чи гуманістичними творами, спрямованими на «виправлення людства і звідси, ким є Свіфт - великим гуманістом чи людиноненависником. Всі ці риси втілилися в його творах - палких памфлетах, вїдливих сатирах, романі «Мандри Гуллівера», який став своєрідним синтезом Свіфтових творчих і філософських пошуків. Величезний літературний спадок Джонатана Свіфта, його прозові і віршовані сатири, памфлети, проповіді, відкриті листи, трактати з питань церковної політики, журнальні огляди внутрішнього і міжнародного життя країни, становить і нині велику цінність для істориків Великобританії . Реалізація поставленої мети передбачає розвязання таких конкретних завдань: · розкрити розмаїтість та оригінальність світоглядно-філософських і тематичних пошуків автора, що лягли в основу роману;Свіфт був сучасником і сам частково належав до великого громадському руху, іменованого Просвітництвом. Свого часу Вальтер Скотт відзначив у Свіфта як письменника і людини «цілу низку парадоксів». Джонатан Свіфт був англійцем, але мав тісні звязки з Ірландією. Тому Годвін Свіфт, взявши опіку над небожем, віддав його в школу Кілкенії, а потім відправив до Риніті-коледжу в Дубліні (1682 р.), де майбутній письменник мав студіювати богословя, щоби за сімейною традицією стати священиком. Свіфт мав вражаючу память і хист дотепника, які пізніше не соромився застосовувати проти видатних осіб (серед його жертв був, зокрема, Д. Дефо.У романі Свіфта чотири частини, що зображують подорож героя в Ліліпутію, країну Бробдінгнег, державу з летючим островом Лапуту і в країну розумних коней - гуїнгмів. Зіставлення і обігравання істот різних розмірів дає можливість автору показати людину з незвичайної точки зору та розкрити нові сторони її природи. Перший починається з позначення точного місця народження («мій батько мав маленький маєток у Нотінгемшірі»), у якій сімї виховувався («я був третій з пятьох його синів»), де навчався («чотирнадцятилітнім хлопчиком мене відали до коледжу Емануеля в Кембриджі, де я жив три роки і наполегливо вчився»). З перших рядків читач дізнається, що родина, в якій народився і виховувався Лемюель, бідна: «Та хоч як мало допомагав мені батько, але й те було великим тягарем для його маленьких статків, і через три роки я мусив піти в науку до видатного лондонського хірурга - містера Джеймса Гейтса, в якого вчився чотири роки» [8. Муравйов, «Свіфт нападає, маскуючись під друга та союзника (як це було, до речі, і в «Казці про бочку», і в багатьох інших памфлетах); Гуллівер на початку - звичайний сучасний мандрівник, з усіма поняттями та забобонами і, довіряючись Гул ліверу, радіючи його протокольній точності, вживаючись у відкритий ним неймовірний світ, читач йде слідом за Світом і в кінці книги разом з Гуллівером впізнає себе у самій гидкій з відкритих ним істот».У третій частині опис літаючого острова, де король може на власний розсуд залишити країну і вождя, які знаходяться внизу, без дощу і сонячного світла, закидати жителів камінням і навіть, у вигляді крайньої міри покарання, роздавити і зрівняти з землею будинки, було сприйнято сучасниками як алегоричне зображення відносин між Англією та Ірландією. На відміну від «освіченого абсолютизму» у попередній частині, тут Свіфт розглядає аналогічний варіант з прямо протилежними висновками: ніщо не може бути згубнішим для народу, ніж держава, на чолі якої стоять учені. Пінський, порівнюючи епізод Квінтессенції і відповідні мотиви у Свіфта: «Але автор Лапути і академії Лага до, знущаючись над сучасними вченими і винахідниками, займає протилежну Рабле позицію у відношенні до наукового та технічного прогресу. Вчені Лагодо розробляють наукові проекти, які неможливо запровадити в життя, їх нереальність і є обєктом глузування сатирика: вони хочуть одержати сонячні промені з огірків, порох з льоду, харчові речовини з людських екскрементів, міцну тканину з павутиння, лікувати хворого за допомогою ковальського міху. Вони кажуть, що внаслідок їхніх досліджень одна людина робитиме за десятьох, протягом тижня можна буде спорудити палац з такого тривкого матеріалу, що він стоятиме вічно, не потребуючи ремонту, земні плоди достигатимуть тоді, коли ми того захочемо, а врожай буде більший за теперішній у сто разів.
План
Зміст
Вступ
1. Творчі та філософські пошуки Джонатана Свіфта
2. Прийоми сатиричного зображання у романі «Мандри Гуллівера»
2.1 Пригоди Гуллівера в країнах ліліпутів та велетнів