Приватизація власності та зміни соціально-економічної структури суспільства - Автореферат

КИЇВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМ. Приватизація власності та зміни соціально-економічної структури суспільства АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук Робота виконана на кафедрі економічної теорії Київського університету ім. Захист відбудеться 26.02.1999р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д26.001.13 Київського університету ім.Відносини власності пронизують всю систему економічних відносин, тому глибокі зміни в суспільному виробництві повязані з реформування цих відносин, яке повинно забезпечити: вільне їх удосконалення; рівноправність розвитку різних форм господарювання; врахування особливостей приватизації та роздержавлення, створення економічних та юридичних умов для появи ефективного господаря. Реформування відносин власності, вдосконалення структури економіки в умовах політичної та економічної кризи поставили перед суспільством ряд складних проблем, серед яких особливо виділяють визначення шляхів і методів приватизації та запобігання у цьому процесі соціально-економічній диференціації суспільства. Якщо в умовах адміністративно-командної системи посилення соціальної орієнтації економіки повязувалось з прискоренням розвитку соціальної сфери, то в умовах переходу до ринку цей процес тісно увязується з заходами по роздержавленню і приватизації власності. Приватизація державних підприємств, як важливий елемент трансформації економічної системи має розвязати низку таких завдань: створення достатніх умов для появи реальних власників, підвищення економічної ефективності використання приватизованого майна, становлення безпосереднього виробника як власника, сприяння структурним перетворенням економіки та реформуванню базових галузей народного господарства України. В.Логвиненка, І.Лазні, О.Пархоменка, А.Покритана, П.Саблука, А.Чухно, Г.Швиденка та інших економістів, то проблема соціально-економічних наслідків приватизації малодосліджена (Наприклад, основні напрямки впливу приватизації на зайнятість та рівень життя населення розглядаються в роботах С.Бандури, А.Ребенка; соціально-економічні наслідки приватизації аналізуються в роботах О.Ковальова, О.Рудченка, І.Сахнія, Ю.Палкіна; деякі проблеми соціальної диференціації та стратифікації розглядаються І.Березіним.Місце приватизації в процесі формування механізму соціально-ринкової економіки.Соціально-економічні наслідки приватизаційних процесів.

Робота викладена на 163 сторінках друкованого тексту, містить 25 таблиць, 6 малюнків. Список літератури включає 133 роботи.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ приватизація реформування власність

У вступі обумовлюється актуальність теми, визначаються предмет, мета, завдання та методологія дослідження, наукова новизна роботи.

В першому розділі розглядається, що важливою основою переходу до ринкового регулювання економічних та соціальних процесів є подолання монополізму державної форми власності. Воно повязане перш за все з процесами роздержавлення і приватизації. Роздержавлення, як процес виведення підприємств з підпорядкування державним органам управління і перетворення їх в акціонерні та інші товариства, орендні, колективні, приватні, кооперативні підприємства та інші недержавні структури, повязується як мінімум з трьома процесами: - роздержавленням економіки (скорочення функцій державних органів по безпосередньому управлінню підприємствами та розширенням прав підприємств в прийнятті господарських та інших рішень);

- роздержавленням підприємств (перетворення підприємств, що знаходяться в державній власності в підприємства інших форм власності);

- приватизацією.

Проаналізувавши зарубіжний досвід у визначенні суті приватизації, а також виходячи з нормативно-правових актів прийнятих в нашій державі, ми прийшли до висновку, що під приватизацією розуміють загальний процес переходу від державної власності як визначальної основи економічної системи суспільства до приватної власності, як визначальної основи соціальної ринкової економіки. Загальний процес приватизації включає: - безпосереднє перетворення державної власності в недержавну;

- становлення і розвиток приватної власності за рахунок капіталізації особистого майна і доходів громадян та їх обєднань;

- утворення недержавної (колективної) власності організацій орендарів державного майна на доходи від використання державного майна, взятого в оренду;

- залучення в економіку України іноземного приватного капіталу, що не повязане з інвестиціями у процесі приватизації майна державної власності;

- формування і розвиток приватного бізнесу.

Визначення місця приватизації на перехідному періоді до соціальної ринкової економіки потребує чіткого обгрунтованого аналізу глибинності приватизаційних процесів, яке залежить від аргументації змісту категорії власності, що зводиться до наступного: - власність розглядається не лише як юридичне відношення, що має позаісторичне походження, а як економічна категорія;

- власність досліджується у її реальній формі, тобто як виробничі відносини;

- власність виражає не лише конкретну форму процесу привласнення в кожному економічному відношенні, але й певний лад цих відносин, їх певний звязок;

- економічно власність розкривається через категорії як конкретні форми (способи) привласнення і, з даної точки зору, у власності фіксується весь цілісний процес привласнення. Як юридична передумова, власність обумовлена економічно і є наслідком певних економічних відносин як дійсного способу привласнення;

- економічний зміст власності грунтується на визначенні способу поєднання факторів виробництва;

- економічне дослідження власності здійснюється у тісному взаємозвязку з усією системою суспільних відносин;

- сучасне дослідження власності передбачає аналіз форми її реалізації як складного і багатопланового процесу.

Розглядаючи власність як базисне економічне явище, місце та значення приватизації в розбудові соціальної ринкової економіки визначаються у звязку з тими наслідками, які спричиняє приватизація у соціальній, політичній та інших сферах суспільного життя.

Суть приватизації в широкому розумінні поняття проявляється у властивих їй політичних і соціально-економічних функціях. На нашу думку, світовий досвід дає підстави виділити такі з них: - функція зміцнення соціально-економічного ладу, який базується на ринковій економіці. Тобто, приватизація розширює сферу вкладення приватного національного капіталу в середині країни, збільшує витрати на реструктуризацію приватизованих компаній і їх модернізацію, дає можливість пожвавлення конюнктури країни, зростанню попиту і зайнятості населення;

- соціально-політична функція, яка полягає у підтриманні розширення соціальної бази державної економічної політики. Зміцнення в процесі приватизації соціально-політичної бази державного курсу на ринкову економіку нерозривно повязане з формуванням середнього класу, особливо дрібного і середнього підприємництва;

- функція вдосконалення народногосподарської структури, яка реалізується при використанні довгострокових інвестиційних програм, що спрямовані на досягнення високого ефекту прогресивної реструктуризації в процесі приватизації;

- фіскальна функція проявляється в напрямку використання коштів від приватизації;

- функція покриття державного боргу.

Процеси приватизації в широкому їх тлумаченні в Україні були розпочаті ще за часів існування колишнього Радянського Союзу. Результатом здійснення приватизаційних процесів було створення кооперативів нового типу, орендних підприємств на основі державних, різних форм комерційних підприємств, а також підприємств з участю іноземного капіталу. Але за умов монопольного становища державної власності і планової системи, неподільного контролю над розподілом матеріальних та фінансових ресурсів приватний сектор міг зайняти лише вузькі межі. Однак не тільки державний сектор заважав розвитку приватного. Переваги приватного сектору, повязані з внутрішньою господарською ініціативою, зняттям певних обмежень у доходах заважали, в свою чергу, розвитку державного сектору, підривали його.

В цілому для всіх різновидів підприємств новостворюваного недержавного сектору економіки в період до початку приватизації майна державних підприємств, як з обєктивних, так і субєктивних причин, характерними були : слабкість або відсутність законодавчо-нормативної бази, покликаної регулювати їх становлення і розвиток; свобода підприємницької діяльності набула стану вседозволенності в наслідок безконтрольності держави за становленням і розвитком недержавного сектору.

Процес приватизації державного майна в Україні було розпочато в 1992 році. До цього часу досягти певного прогресу приватизації було неможливо головним чином у звязку з політичною нестабільністю, відсутністю нормативно-правової бази приватизаційних процесів. Саме прийняття основоположних законів, що створювали нормативно-правову і організаційну базу для приватизації майна державних підприємств, дало можливість закласти принципові положення української моделі приватизації, її зміст, характер і соціально-економічні наслідки. В даному дослідженні українська модель приватизації розглядається у звязку з проблемою соціально-економічної диференціації суспільства. При цьому ми обмежили аналіз складного змісту соціально-економічної диференціації переважно аналізом нерівності розподілу доходів і майна окремих груп населення. Це цілком припустимо, на нашу думку, так як саме доходи та майно є матеріальною основою формування рівня та способу життя людей чи відмінностей у них, а також саме ця проблема є найбільш актуальною та гострою.

В основу української моделі приватизації державного майна з самого початку було закладено принципи соціальної справедливості і рівності його розподілу та продажу. При цьому справедливість перш за все повязувалась з безплатною передачею значної частки державного майна кожному громадянину України, забезпеченням рівності прав громадян України у приватизаційних процесах, із застосуванням приватизаційних паперів в процесі приватизації на платній основі. Як забезпечення умов соціальної справедливості розглядаються реалізація принципів гласності процесів приватизації, додержання антимонопольного законодавства, надання пільг трудовим колективам підприємств, що приватизуються / вибір способу приватизації, придбання майна своїх підприємств /. Поєднання принципу соціальної справедливості з застосуванням певних пільг для трудових колективів в українській моделі приватизації лежить в основі світового практичного досвіду і є певним компромісом у розвязанні суперечності щодо субєктів приватизації і компромісом у суспільних уявленнях про критерії соціальної справедливості.

Сильною стороною закладених в основу української моделі приватизації принципів соціальної справедливості і рівності є її соціальна прийнятність, безконфліктність, а також порівняно короткі строки розподілу майна. Проте здійснення у такий спосіб розподілу власності має і свою негативну сторону, яка полягає в тому, що приватизація не приносить реальних коштів ні державній казні, ні підприємствам, що приватизуються. Таким чином, реальне становище приватизованих підприємств не змінюється, тобто вони не мають реальних коштів для подолання технічної відсталості, модернізації виробництва. Тому природно, що українська модель грунтується не на виключно безплатному принципі розподілу, а на поєднанні його з принципом платності за частину майна, що підлягає приватизації.

Аналіз особливостей і тенденцій процесу приватизації в Україні приводить до висновку про необхідність поглиблення процесу приватизації, більш повної практичної реалізації закладених принципів, що обумовлює перехід до наступного його етапу. Загалом, процес реформування відносин власності пройшов декілька етапів: - період підготовки до приватизації (мета - створення початкових умов для проведення процесу приватизації, комерціалізації підприємств). Етап комерціалізації був логічно необхідним у перехідний період до приватизації, так як відбувався поділ діючих монопольних структур на окремі самостійно функціонуючі підприємства, набувався досвід самостійної роботи суб‘єктів підприємницької діяльності, реалізовувалось право трудових колективів на викуп майна;

- проведення сертифікатної приватизації, яка характеризується істотними змінами у структурі власності (мета цього етапу - створення основ приватного сектору і ефективного його розвитку).

Так як більшість підприємств, що підлягають приватизації, низькорентабельні або збиткові, потребують значної реорганізації, а отже, і великих інвестицій, то викуп їх з переважним використанням сертифікатів не забезпечує розвязання проблем ефективної їх діяльності.

Таким чином, необхідно знаходити нові механізми розвязання цих проблем за допомогою пошуку ефективного реального власника. Серед таких шляхів є: перехід до переважно грошової приватизації, реалізація державної частки майна за інвестиційними конкурсами, розвиток вторинного ринку цінних паперів, додатковий випуск акцій товариств з метою залучення інвестицій, направлення частки коштів від приватизації на розвиток підприємств, їх реорганізацію, перепрофілювання, впровадження нових технологій, тобто на реструктуризацію;

- проведення грошової приватизації, що є позитивним фактором, фактором економічного зростання, структурних змін і розвитку НТП.

Очевидно, що у грошовій приватизації великих підприємств окремі громадяни України не зможуть брати помітної участі (через відсутність значної маси грошових коштів). Тому приватизувати великі підприємства будуть юридичні особи та фінансові структури, що може призвести до відсторонення громадян від індивідуальної приватизації і до глибшої майнової диференціації.

Особливістю другого (грошового) етапу проведення приватизаційних процесів є приватизація стратегічних підприємств, більшість з яких посідає монопольне становище і має стратегічне значення для української економіки в цілому. Підготовка до приватизації стратегічно важливих підприємств посилює інтерес вітчизняного і іноземного капіталу до участі в інвестуванні цих процесів. Більшості приватизованих підприємств не вдалося розвязати проблему інвестицій, освоїти випуск конкурентоспроможної продукції, що призвело до зміни профілю окремими з них, втрати доприватизаційного технологічного рівня. Тому основним завданням промислової політики є нарощування зусиль щодо залучення інвестицій для модернізації підприємств. Таким чином, на етапі грошової приватизації виникає можливість об‘єднати процес роздержавлення з появою нового реального власника, який матиме намір не лише «володіти» ними, а й вкладати реальні кошти в їх розвиток.

Характерною рисою другого етапу розвитку приватизації є потреба в забезпеченні зв‘язку цього процесу із розвитком приватного сектору, особливо з малим бізнесом. А для розвитку позитивних тенденцій в становленні малого підприємства в Україні необхідне розширення іноваційної діяльності останнього; підтримка сфери кредитування та страхування малого бізнесу, а також сфери стимулювання його інвестиційної активності; зменшення адміністративного тягаря і податків; створення умов для залучення іноземного капіталу в сферу малого підприємства; створення мережі державних установ та приватних організацій, які б здійснювали підтримку розвитку малого бізнесу.

Виходячи з аналізу здійснення приватизаційних процесів актуальною є необхідність оцінки соціально-економічних наслідків приватизації на державному рівні та розробка заходів щодо запобігання чи помякшення соціально-економічної диференціації. Тобто, разом з кількісним аналізом приватизації в Україні, необхідно розглядати і якісні аспекти цього процесу, які включають в себе не лише інституціональні (реформування форм власності), але й економічні та соціальні зміни (забезпечення ефективності роботи приватизованих державних підприємств, залучення інвестицій, поповнення бюджету, зміни в рівні життя населення, зайнятості, заробітній платі, у використанні робочого часу, забезпеченні соціальної справедливості та рівності прав громадян України), на що і звертається увага у другому розділі роботи.

Приватизація в Україні загострила багато соціальних проблем у суспільстві. Перш за все це стосується постійного поглиблення майнової диференціації доходів населення. Визначається значна диференціація в рівнях доходів, за якою у 1996 році 14,6 млн. чоловік / 28,5% населення країни/ мали середньодушовий доход нижчий за межу малозабезпеченості / 68,1 грн. на місяць /.При цьому розглядається різна частка грошових і натуральних доходів, як компонентів сукупних, для різних верств населення. Так, у міських сімях грошові доходи є основним джерелом існування, їх частка коливається у межах 84,6 - 87,6 за середнього 85,9%, а у сільських сімях - частка грошових доходів у 1,85 рази менша і формує лише 46,1% сукупних доходів.

Незважаючи на те, що підприємницькою діяльністю в суспільстві займається досить обмежена кількість населення, спостерігається характерна для умов переходу до ринкової економіки, усталена тенденція зміни структури доходів населення на користь доходів від підприємницької діяльності і власності.

Рівень соціальної напруженості як в країні, так і на окремих підприємствах значною мірою визначається рівнем заробітної плати. Однак через невиваженість і непослідовність процесів реформування економіки диференціація заробітної плати набула скоріше вигляду деформації як її структури, так і основних народногосподарських пропорцій та залежностей. В роботі виділяються такі види диференціації заробітної плати, як міжсекторна, міжгалузева, внутрішньогалузева та регіональна. А розгляд цих форм диференціації заробітної плати в перехідному періоді приводить до визначення двох особливостей . По-перше, надмірності диференціації / міжгалузева диференціація заробітної плати в Україні сягає 400-500%, тоді як в розвинених країнах вона не перевищує 150-200%/. По-друге, економічна необгрунтованість диференціації заробітної плати, що свідчить про зменшення залежності останньої від основних економічних показників складності, інтенсивності, продуктивності, відповідальності праці, що, в свою чергу, знижує стимулюючу й регулюючу роль основної заробітної плати. Окрім того, зросла частка додаткових виплат, що посилює нерівність доходів працівників зайнятих на підприємствах з різними фінансовими можливостями.

Поряд з цим визначається і різний рівень соціальної захищеності працівників підприємств. Чим нижчий цей рівень, тим вища плинність кадрів. У 1996 році плинність кадрів на приватизованих підприємствах була 16,5%, тоді як у народному господарстві країни вона складала 15,8% , тобто рівень соціальної захищеності працівників на приватизованих підприємствах нижчий, ніж на державних. В свою чергу приватизація також загострила проблему вивільнення працівників, яке йшло більш інтенсивно на приватизованих підприємствах, ніж в економіці України в цілому. Так, частка працівників вивільнених на приватизованих підприємствах становила 25,5%, тоді як в цілому в Україні вона дорівнювала 22%, а частка абсолютного зменшення працівників в їх загальній чисельності відповідно становила 11,5% і 6,8%.

Більш показовим щодо соціально значимої диференціації доходів /як і зазначається в роботі / є дані про співвідношення доходів 20%, 10% найбагатших осіб до доходів 20%, 10% найбідніших. В Україні диференціація між цими категоріями / 20% / найбагатших і найбідніших у 4-7 разів більша, ніж в країнах з розвиненою ринковою економікою. Вважається, що більше як десятикратний розрив у доходах 10% найбагатших до 10% найбідніших зумовлює нестабільність економіки і таїть у собі небезпеку соціальних потрясінь. В Україні середній дохід 10% найзаможніших громадян перевищував дохід 10% найменш спроможних громадян в 1993 році у 6,7раза, в 1994 році цей розрив становив 9 разів, а в 1995 році - 12, а за неофіційними даними - 20 разів. В той час як аналогічні показники в країнах ЕС за 1990р. становили : у Франції - 3,44 , Великобританії - 3,24, Німеччині - 2,31.

Такий розподіл має явно асиметричний характер і з урахуванням низького середнього рівня доходів говорить про майже повну відсутність в Україні того "середнього класу", який має бути основою суспільства з сучасною ринковою економікою, основою стабільності і динамічного розвитку, як це є в розвинених країнах, де середній клас складає близько 80% населення.

3 урахуванням "тіньових" доходів багатого прошарку суспільства диференціація населення за їх рівнем зростає ще більше /"тіньова" економіка за оцінками експертів сягнула близько 40-45% ВВП країни /. При цьому значна частина доходів, які отримані в "тіньовій економіці", концентрується серед вкрай вузького кола осіб, матеріальне становище, яких швидко зростає за рахунок основної маси населення, а рівень споживання набагато перевищує середній рівень споживання навіть 10% - і високодохідної групи, і є співставним з рівнем споживання вищих дохідних груп найбільш багатих країн, що створює гостру соціальну напругу в країні.

Отже, глибока соціально-економічна диференціація в суспільстві є очевидним, незаперечним фактом і наслідком тих процесів, які відбулися протягом 90-х років. Але важливо визначити якою мірою приватизація вплинула на соціально-економічну диференціацію суспільства, наскільки вона є джерелом такої диференціації і які ще фактори зумовили існуюче соціально-економічне розшарування суспільства.

Причетність приватизації до того стану диференціації суспільства, який склався, визначається самим фактом проголошення свободи підприємницької діяльності, законодавчим визнанням приватної власності, як основи здійснення приватизації в широкому розумінні поняття, а отже, визнанням приватизації як необхідної умови легітимності соціально-економічної диференціації.

Прямий звязок між власністю, а отже приватизацією, і соціально-економічною диференціацією у суспільстві існує в тому розумінні, що власність за своїм змістом, як було зясовано вище, є, з певного боку, нічим іншим, як певними соціально-економічними відносинами розподілу майна і доходів, що є обєктами власності. І приватизація , змінюючи відносини власності, означає зміну цих відносин розподілу майна та доходів.

Реальні відносини власності - це завжди, і перш за все, певний фактичний розподіл умов (факторів) виробництва у суспільстві, розподіл, який визначає суть самого виробництва, суспільний лад його відносин. Тому прямий і безпосередній звязок матеріального стану людей / певних соціальних груп / притаманний реальним, а не формальним відносинам власності. Цю відмінність необхідно підкреслити, для того щоб зрозуміти, що на практиці ті процеси приватизації, які за своєю глибиною обмежуються лише нормальним переходом прав власності від одного власника до іншого без адекватних фактичних процесів привласнення, не можуть відповідно забезпечити і адекватного формальному праву власності матеріального стану людей / соціальних груп /. Інакше кажучи, не вбачаючи різниці між формальною зміною прав власності і реальними відносинами привласнення, що відбуваються в ході економічних реформ, можна припуститися суттєвих помилок, вказуючи на наявність безумовного прямого і безпосереднього звязку між приватизацією та соціально-економічною диференціацією суспільства. Оскільки справедливим є твердження, що кардинальність перетворень власності на практиці зводиться до процесу приватизації державного майна, тобто до змін форм володіння, до юридичної сторони, остільки про приватизацію державного майна можна говорити як про формальну причину (фактор) соціально-економічної диференціації.

Але якщо не приватизація, то що ж стало причиною соціально-економічної диференціації суспільства? Серед основних чинників цього процесу можна назвати: - глибоку економічну кризу, в якій опинилося наше суспільство, слабкість виконавчої влади щодо управління перебудовчими процесами, контролю за ними, в тому числі за приватизаційними процесами;

- звуження внутрішнього ринку для товарів народного споживання власного, національного виробництва зумовленого відсутністю платоспроможного попиту населення на вітчизняну продукцію;

- порушення строків виплат заробітної плати працівникам, різке зниження продуктивності праці, втрата залежності між результатами праці і її оплатою фактично зруйнували систему організації оплати праці і заробітна плата перестала забезпечувати нормальне відтворення робочої сили.

Складність перехідного періоду до ринку від адміністративно-командної системи полягає в тому, що держава є основним елементом старої системи. Тому виникає проблема визначення такого напрямку розвитку економіки країни, який буде спрямований на реалізацію загальноцивілізованих, загальнолюдських цінностей. Напрямок, повязаний з розвитком НТП, демократизацією власності і всіх сфер життя суспільства, розвитком соціального партнерства, врахуванням і використанням особливостей національного менталітету народу, участю держави в регулюванні економічних і соціальних процесів. Основу цього напрямку становить модель соціально орієнтованої ринкової економіки, з характерними для неї компромісами, співіснуванням, співпрацею. Єдність двох раціональних цілей - соціальної справедливості і максимізації доходу, як основної вимоги ринку - складають основу соціально орієнтованої регульованої ринкової економіки.

Загалом можна стверджувати, що сьогодні за характером впливу української держави на перехідні процеси їй властиві такі риси як непослідовність, нецілеспрямованість, переважно адміністративно-бюрократичні, «пожежні» методи дій. Глибина цього впливу визначається тим, що держава фактично втратила керованість, контроль над економічними і соціальними процесами, і перш, за все, над виробництвом, діє розрізнено, фрагментарно, не концептуально. Щодо меж (масштабів, ширини) втручання держави в економіку, то вони визначаються по суті тим, що вона фактично кинула напризволяще великі державні підприємства, намагалася розвязати основні завдання перехідного періоду поступово, одне за одним, а не паралельно, всі одразу в межах єдиного системного підходу. Проблема темпів і кількісних показників, зокрема, аналізу приватизованих обєктів розвязується без врахування наслідків постприватизаційних процесів, без забезпечення умов зростання ефективності приватизаційних підприємств.

За умов збереження і надалі такої тенденції розвитку реформ, і ролі державного регулювання економіки, вплив останньої на тенденції соціально-економічної диференціації у процесі подальшої приватизації залишиться таким же малоефективним, яким він є сьогодні.

Для того, щоб змінити ці тенденції, повернути на шлях економічного і соціального прогресу, до соціально орієнтованої ринкової економіки, потрібно фактично перейти до реалізації курсу на посилення державного регулювання усіх тих процесів, які забезпечують такий поворот. Держава має втручатися скрізь де є проблеми, негативні явища і тенденції в процесі виробництва, розподілу, зайнятості та ін. Посилення державного регулювання таким чином одночасно є для України і стратегічним напрямком, який загалом відповідає і сучасним світовим тенденціям мати невеликі, економічні але ефективні держави, і гостро актуальною необхідністю.

З сьогоднішніх конкретних умов, коли господарське життя ще залишається по суті дезорганізованим, а держава слабко контролює економічні і соціальні процеси, посилення державного регулювання під тиском обставин може відбутися по лінії: необхідність - наростаюча можливість. Практичні намагання держави іти по цій лінії, оволодіти ситуацією, налагодити ефективний вплив на трансформаційні тенденції, призводять до неоднозначних і суперечливих результатів, вироджуються разом з посиленням державного контролю, у посилення адміністративно-бюрократичного тиску влади на господарське життя і його придушення врешті-решт.

При цьому зростання ефективності посилення впливу державного регулювання на перехідні процеси має розглядатися з точки зору просування у стратегічному напрямку до розбудови соціальної ринкової економіки.

Щодо приватизації (реформування відносин власності в цілому), то нецілеспрямованість, несистемність, певна однобокість проявляється як в напрямку приватизації майна державних підприємств, так і в напрямку розвитку підприємств приватного сектору. У звязку з цим одне з першочергових головних завдань держави полягає в тому, щоб розробити свою національну цілісну систему повномасштабного державного регулювання, спрямованого на досягнення стратегічної мети, що забезпечило б не руйнівний, а творчий характер реалізації головних завдань перехідного періоду, дозволили б зупинити різку поляризацію суспільства і згодом подолати її, припинити дике зубожіння широких верств населення.

Саме в такому контексті повномасштабно (як органічної складової системи регулювання) має здійснюватися вплив державного регулювання на подальший процес приватизації. Його зміст повинен визначатися тим, що приватизація будь-як (безпосередньо і опосередковано) має стати органічною складовою частиною, фактором просування суспільства у напрямку до сучасних розвинених країн, до соціальної ринкової економіки. Вона повинна бути підпорядкована і здійснюватись у межах цілей самостійної промислової політики України, забезпечення її економічної і науково-технічної незалежності, структурної, інвестиційної, кредитно-збиткової політики, спрямованих на підтримку власного виробництва, захист вітчизняного ринку, забезпечення зайнятості, створення широкого прошарку середнього класу.

Результати дослідження були використані при розробці держбюджетної теми «Проблеми структурних зрушень в економіці регіону і їх роль у досягненні інтенсивного типу відтворення» (1993 р. Хмельницький), при опублікуванні тез на науково-практичних конференціях: - Приватизация как важнейшее условие формирования рыночных отношений (Украинская научно-практическая конференция “Проблемы экономики и труда” - Хмельницкий, 1993 г.).

- Проблеми приватизації в науково-технічній сфері ( Науково-практична конференція з нагоди презентації Технологічного університету Поділля “Наукові основи сучасноих прогресивних технологій”- Хмельницький, 1994 р.).

- Соціальна захищеність і узгодженість економічних інтересів субєктів приватизації (Науково-практична конференція “Технологічний університет в системі реформування освітньої і наукової діяльності Подільського регіону” - Хмельницький, 1995 р).

- Приватизація державної власності і її вплив на соціально-економічну структуру суспільства (Науково-практична конференція “Створення нормативної бази управління колективної власності” - Хмельницький, 1995 р.).

- Проблеми адаптації приватизованих підприємств до умов ринку (Міжнародна науково-практична конференція “Проблеми обліку та аудиту за умов нестабільної економіки” - Хмельницький, 1996 р.).

Надруковані статті

- «Чи винна приватизація» (газета київської міської Ради народних депутатів «Хрещатик» від 27 грудня 1995 р.) у співавторстві з кандидатом економічних наук П.Г. Соломянюком.

- Поглиблення процесу приватизації на сучасному етапі //Вісник Технологічного університету Поділля. Економічні науки. - 1998. - №3. - С. 12-16 УДК 338.242.025.8.

- Особливості змін форм власності в підгалузях легкої промисловості //Вісник Технологічного університету Поділля - 1998. - №4 УДК 338.242.025.8:67/68 (в співавторстві з кандидатом економічних наук, доцентом Бабич М.С.).

- Проблеми приватизації на підприємствах легкої промисловості// Вісник Технологічного університету Поділля - 1998.- №4 УДК 338.242.025.8: 67/68 (в співавторстві з кандидатом економічних наук, доцентом Бабич М.С.).

А також була надрукована методична розробка «Проблеми приватизації в курсі політекономії» (ТУП, 1995 р).

Размещено на .ru