Історія та розвиток формування архітектурного пропорціонування. Характеристика та особливості застосування принципів пропорціонування в архітектурній типології України. Рекомендації щодо використання актуальних принципів в умовах сучасної держави.
Аннотация к работе
Національний університет “Львівська політехніка” ПРИНЦИПИ ПРОПОРЦІОНУВАННЯ В АРХІТЕКТУРНИХ ТИПАХ ГРОМАДСЬКИХ БУДІВЕЛЬ І СПОРУД УКРАЇНИ Робота виконана у Національному університеті «Львівська політехніка» Міністерства освіти і науки України. Проскуряков Віктор Іванович, Національний університет «Львівська політехніка», декан ІАРХ, завідувач кафедри дизайну архітектурного середовищаСьогодення в Україні початку ХХІ століття вимагає заміни старої парадигми в архітектурі в широкому розумінні, досягнення вищого рівня науково-практичної її якості, що від вирішення окремих проектно-архітектурних завдань, або ж розвідок, присвячених тим чи іншим аспектам архітектурного буття, поступово переходить до органічного способу мислення, пізнання генези архітектурного національного досвіду в його нерозривній єдності і взаємодії усіх складових, які формують національний архітектурний феномен. Вона актуальна в незалежній Україні хоча б тому, що нам у спадок від попередньої ідеологічної формації залишилися „архітектурні” утворення для мільйонів громадян-мешканців, якісний рівень проживання, обслуговування і відпочинку яких неможливий без науково обґрунтованих рекомендацій щодо пропорціонування в архітектурно-типологічній палітрі будівель і споруд. Пропорціонуванням і властивостями золотого перетину в різні часи займалися відомі вчені, митці, архітектори - зокрема Л. Гембридж, архітектор Ле Корбюзьє, що створив власний метод пропорціонування в архітектурі, який апробували сучасні зодчі. анкетування майстрів-практиків архітектури в Україні на предмет визначення, яке місце займає в їх творчості архітектурне пропорціонування і масштабування (разом було підготовлено 100 анкет, розісланих архітекторам з 12 міст - Ужгород, Дрогобич, Львів, Луцьк, Чернівці, Одеса, Київ, Полтава, Харків і ін.);У пункті першому висвітлено основні етапи формування поняття „пропорціонування в архітектурі”: від прадавніх вчень Китаю, Індії, Єгипту, античних держав та міфології словян, присвячених пошуку законів утворення і еволюції людства і всесвіту до законів утворення архітектури, якими займаються сучасні вчені. Отже, якщо говорити про повну характеристику поняття „пропорціонування в архітектурі”, про виявлення та методологію формування основних напрямів генези пропорціонування, їх актуальність та життєздатність, необхідно дослідити всі три глибинні плани критеріїв формоутворення: план структурної організації творчого процесу, який формує гармонію мовою пропорціонування; план часової характеристики історичного розвитку культури людства, який формує образність архітектури; план територіальної характеристики національної культури, який формує модульність архітектурного середовища. На основі досліджень порівняльних характеристик алгоритмів пропорціонування у формоутворенні архітектури громадських споруд різноманітних стилів світових культур, а також національних архітектурних шкіл, можна чіткіше та конкретніше визначити якісну і кількісну характеристики взаємовпливів, розвитку, розповсюдження концепцій та ідей стилеутворення архітектури. Це, своєю чергою, допомагає глибше визначити принципи утворення національної архітектури, що визначає науковий підхід до пошуків якісних і кількісних характеристик національних, міжнаціональних, а також ненаціональних ознак в архітектурі. Висновки пункту спираються як на дослідження літератури і творів класиків архітектури, на аналіз розвідок радянських вчених, архітекторів, практиків - І.Це простежено на прикладах від часів памяток архітектури ранньохристиянської доби Київської Русі до середини ХХ ст., коли Постановою ЦК КПРС та Ради Міністрів СРСР „Про ліквідацію надмірностей в проектуванні і будівництві” був штучно призупинений процес природного формування гармонійної архітектури, в порівнянні з архітектурою Європи та світовою архітектурою. Досліджено пропорціонування близько 100 громадських будівель різних типів та просторів в Україні (від Десятинної церкви, Софії Київської, церков у Чернігові, Володимирі-Волинському, Овручі, монастирів Михайлівського і Видубицького у Києві, Троїцького у Чернігові і ін., храмів у Луцьку, Рівному, Бродах, Бердичеві, Вінниці і ін. Пункт третій присвячено узагальненню якісних і кількісних характеристик, показників і ознак національних українських традицій у формотворенні в архітектурі.