Принципи містобудівного використання територій в умовах деградації річки - Автореферат

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ БУДІВНИЦТВА і АРХІТЕКТУРИРобота виконана на кафедрі містобудування Київського національного університету будівництва і архітектури. Науковий керівник кандидат архітектури, професор, КУШНІРЕНКО Марія Марківна, Київський національний університет будівництва і архітектури, професор кафедри містобудування. Офіційні опоненти: доктор архітектури, професор ПАНЧЕНКО Тамара Федотівна, Київ НДПІ містобудування Державного комітету України у справах будівництва, архітектури та житлової політики, головний науковий співробітник кандидат архітектури, доцент ВАДІМОВ Вадим Митрофанович, Полтавський Державний технічний університет ім. Захист відбудеться "26" жовтня 2000 р. о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.056.02 при Київському національному університеті будівництва і архітектури за адресою: 03037, Київ-37, Повітрофлотський просп., 31, ауд.Розвязання проблеми відродження деградованих прирічкових територій докорінно вплине на архітектурно-планувальну структуру міста та його обємно-просторову організацію. Про актуальність теми дослідження свідчить досвід проектування прирічкових територій в Західній Європі, країнах СНД та в Україні. Технічні проекти відновлення річок України - Либіді, Віти, Десни, Стрижня, що були розроблені НВО “Ріка” у 1991-96 рр., свідчать про відсутність вирішення питань архітектурно-планувальної організації прирічкових територій після інженерно-технологічного відродження русла ріки. Викладені актуальність та стан вивченості обраної теми свідчать про необхідність розробки принципів відродження деградованих прирічкових територій міст як територіальних резервів подальшого розвитку міст України, розробки рекомендацій щодо їх комплексного містобудівного використання та положень щодо планування таких територій. Наукове значення роботи полягає в ґрунтовному комплексному дослідженні проблеми містобудівного використання одного з елементів архітектурно-планувальної структури міста та його річкової мережі - прирічкових територій малих річок-припливів; етапів історико-містобудівного освоєння та закономірностей використання їх прирічкових територій; введенні спеціальних коефіцієнтів, що характеризують стан річки та прирічкових територій в місті, ступінь їх деградації; в розробці принципів та методичних рекомендацій щодо містобудівного використання деградованих прирічкових територій та їх грошової оцінки в сучасних соціально-економічних умовах розвитку міст України.В архітектурно-планувальному напряму вивчались питання функціонального планування прирічкових територій міст, архітектурно-просторової та ландшафтної організації долин річок, розкриття естетичної ролі ріки в формуванні міського довкілля. В більшості досліджень вивчались річкова мережа міста в цілому та прирічкові території головної річки, значно менше уваги приділялось дослідженню прирічкових територій припливів. Аналіз проектів архітектурно-планувальної організації прирічкових територій міст Західної Європи та країн СНД за останні 30 років показав відновлення великого інтересу до проектування саме прирічкових територій та їх різноманітного функціонального використання. Українська школа містобудівного проектування має свої напрацьовані прийоми планувальної організації прирічкових територій: формування водно-зеленого діаметру міста на його головній водній артерії шляхом гідронамиву (Київ, Дніпропетровськ), зарегулювання русла системою ставків (Донецьк, Чернігів, Вінниця, Умань), створення водосховища (Житомир, Кіровоград) і комплексний благоустрій русла по всій довжині (Сімферополь). Для оцінки ступеню деградації річки в межах міста автором запропоновані спеціальні коефіцієнти: коефіцієнт збереження (Кзб.)та коефіцієнт спотворення річки (К сп.), а для прирічкових територій - коефіцієнт їх невідповідного використання (Кн.в.), які розраховуються на базі використання морфометричних характеристик русла (довжина річки в межах міста, довжина штучного русла, площа басейну річки в межах міста тощо).В першому підрозділі проведений аналіз історико-містобудівного освоєння прирічкових територій Києва, Чернігова, Кіровограда та Умані, що дозволило виявити характерні етапи деградації річкової мережі міст та функціонального використання прирічкових територій. Порівняння темпів розвитку міст Києва, Чернігова, Кіровограда й Умані та етапів історико-містобудівного освоєння їх прирічкових територій дозволяє зробити висновок: чим більше місто й інтенсивніше його територіальне зростання, тим більше змін зазнає його річкова мережа. Характеристика етапів історико-містобудівного освоєння прирічкових територій дозволила виявити загальну тенденцію, що на межі кінця ХІХ-початку ХХ ст.ст. відбулися докорінні зміни у функціональному використанні прирічкових територій та значна, суттєва деформація річкової мережі, що сприяло деградації річки і її прирічкових територій.