Нормотворчість як правова форма діяльності: поняття, структура та особливості. Аналіз техніки створення та упорядкування відомчих підзаконних актів, що забезпечує якість відомчого регулювання та безпосередньо впливає на стан відносин у суспільстві.
Аннотация к работе
Принципи і функції нормотворчого процесу Зміст Вступ 1. Поняття та види форм діяльності органів держави 2. Нормотворчість як правова форма діяльності: поняття, структура та особливості 3. Принципи і функції нормотворчого процесу 4. Поняття та стадії нормотворчого процесу Висновки Використані джерела Вступ Перетворення принципу верховенства права у реальність, забезпечення гармонійного вираження у правових нормах об’єктивних потреб суспільного розвитку є найвищою метою нормотворчості, діяльності, яка полягає у формуванні, систематизації, прийнятті та оприлюдненні нормативно-правових актів. Розпочатий у 90-ті роки минулого століття процес створення та удосконалення правових засад нормотворчості триває і понині, також зберігаються негативні наслідки відсутності належних механізмів нормотворчості, відповідного правового мислення перших років розбудови самостійності Української держави. На особливу увагу у нормотворчому процесі заслуговує законопроектна діяльність, в якій, з огляду на місце закону у системі нормативно-правових актів та його універсальність, вартість будь-якої помилки надзвичайно велика. Зазначене вказує на необхідність органічного поєднання у нормотворчому процесі таких складових, як наявність виваженого політично та науково продуманого рішення стосовно розроблення законопроекту (яким можуть бути Програма діяльності Уряду, план дій щодо здійснення реформи у певній сфері суспільних відносин, концептуальні засади тощо, які засвідчують безумовну необхідність і корисність розроблення закону, а у випадку підготовки концепції навіть створюють його модель), а також високий професійний рівень безпосередньо нормопроектувальника, який буде втілювати у правові норми відповідне рішення. Об’єктом роботи є обрані суспільні відносини у сфері нормотворчої діяльності державних органів. Теоретичну основу роботи складають праці вчених з філософії, загальної теорії права та галузевих юридичних наук: С.С. Алексєєв, О.М. Бандурка, І.В. Бенедик, А. Гавриляка, В.М. Горшеньов, Б.В. Дрейшев, Д.А. Керімов, Ю. Кідрук, А.М. Колодій, С.А. Комаров, В.В. Копєйчиков, В.В. Лазарєв, А.В. Міцкевич, А. Нашиць, В.Ф. Опришко, І.В. Опришко, А.С. Піголкін, Є.В. Погорелов, П.М. Рабінович, Т.Н. Рахманіна, О.Ф. Скакун, Ю.О. Тихомиров, І.Б. Шахов, О. Ющик, О.Н. Так, у правотворчій діяльності легко виявити всі основні елементи процесуальної форми з їх специфічними рисами і особливостями. Види правових форм діяльності держави: 1) установча (повязана з формуванням і вдосконалюванням органів держави, його структурних підрозділів); 2) правотворча (повязана із прийняттям, зміною, скасуванням нормативно - правових актів); 3) правозастосовна (повязана з реалізацією юридичних норм); 4) інтерпретаційна (полягає у здійсненні дій і процедур щодо зясування і розяснення змісту правових норм); 4) контрольна-наглядова (повязана з перевіркою відповідності поводження й діяльності підконтрольних субєктів вимогам права). На думку А.О. Рибалкіна, нормотворчість - це нормативно впорядкована, офіційна діяльність компетентних суб’єктів зі створення, зміни або скасування правових норм, метою якої є конкретизація актів вищої юридичної сили.