Роль і місце принципу старовини у правосвідомості литовсько-руського соціуму в XIV-XVI ст. Причини затвердження вказаного принципу у суспільній правосвідомості. Функціонування принципу старовини у правотворчій практиці Великого князівства Литовського.
Аннотация к работе
Ковальова С.Г., кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри історії і теорії держави і права ДВНЗ «Чорноморський національний університет імені Петра Могили»Ключові слова: литовсько-руське право, правосвідомість, принцип старовини, принципи правосвідомості, Велике князівство Литовське. Одним із таких періодів є XIV - XVI ст., коли більшість українських земель перебувала у складі Великого князівства Литовського, яке, з огляду на особливості суспільного, державного і правового життя, являло собою Литовсько-Руську державу, що продовжувала традиції Київської Русі та Галицько-Волинського королівства. Однією з найбільш помітних рис литовсько-руської правосвідомості XIV - XVI ст. була її консервативність, яка проявлялась, насамперед, у декларуванні та охороні «старовини» - здавна наявних принципів і норм, що регулювали всі аспекти життя держави. Таким чином, оцінка ролі принципу збереження старовини у практиці Великого князівства Литовського, а отже, і в правосвідомості литовсько-руського населення потребує уточнення. У вказаних пам’ятках декларувалося збереження «споконвічних» правових норм, але фактично право Великого князівства Литовського поряд із закріпленням правових норм, що походили з давньоруського права, активно реципувало норми римського, польського, німецького права.