Аналіз виникнення концепції зловживання правом у вітчизняній та зарубіжній юриспруденції, коректності використання даного поняття. Його ознаки, сутність та види, характерні риси законодавства України, що містить норми про заборону зловживання правом.
Аннотация к работе
НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ ПРИНЦИП НЕПРИПУСТИМОСТІ ЗЛОВЖИВАННЯ ПРАВОМНауковий керівник: доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент АПРН України, ЯРМИШ Олександр Назарович, Національний університет внутрішніх справ, ректор. Автором акцентується увага на науковій дискусії щодо коректності використання в юриспруденції терміну “зловживання правом”. Запропоновано дефініцію поняття “зловживання правом”, визначено специфічні ознаки, сутність та види зловживання правом, фактори, що йому сприяють. Досліджено сучасні концепції щодо розуміння принципів права у вітчизняній юриспруденції, проведено аналіз співвідношення понять “принцип права” та “правовий принцип” Розглянуто питання про сутність, ознаки, логічну структуру та функції принципу неприпустимості зловживання правом. Розкрито ідеї, що в сукупності утворюють принцип неприпустимості зловживання правом, визначено загальні та спеціальні цілі цього принципу.У той же час, міра свободи, що закладена у субєктивному праві не абсолютна, вона має певні межі, вихід за які приводить особу до зловживання правом. Актуалізує теоретико-правові аспекти поставленої проблеми й те, що у чинному законодавстві України, яке містить норми про заборону зловживання правом, взагалі не наведено дефініції поняття “зловживання правом”. Можна констатувати, що поняття та форми зловживання правом в Україні (у переважній більшості випадків) залишаються оціночними поняттями, а відсутність у законодавстві легального визначення “зловживання правом” спричиняє небажання судових органів виносити рішення, які прямо повязані з застосуванням цього інституту. Саме дослідження сутності принципу неприпустимості зловживання правом може дати імпульс для законодавчої конкретизації поняття “зловживання правом” та його практичного впровадження під час здійснення правосуддя. У відповідності до сформульованої мети визначені основні задачі дисертаційного дослідження: провести порівняльну характеристику сучасного стану теоретико-правової розробки проблеми зловживання правом у її динаміці та виявити етапи у розвитку уявлень про зловживання правом;У підрозділі 1.1 “Етапи розвитку концепції зловживання правом у вітчизняній і зарубіжній юриспруденції” - автором констатується, що вже стародавнім римлянам стало очевидно, що формула qui iure suo utitur, neminem laedit, тобто той, хто користується своїм правом, нікому не заподіює шкоди не абсолютна, оскільки результатом необмеженої свободи правокористування стали певні незручності, стиснення, а іноді прямий збиток для іншого рівномасштабного субєкту. Найбільш яскравим досягненням римського права в цій сфері є розробка низки вимог, що стосуються здійснення цивільних прав: 1) субєктивні права повинні реалізовуватися обачно, з “пощадою”; 2) неприпустимо здійснювати право без будь-якої зацікавленості в ньому; 3) за певних умов нездійснення права, якщо воно обмежувало права інших осіб, слід було кваліфікувати як неналежне здійснення субєктивного права. Як вважає дисертант, європейський досвід правового регулювання випадків заподіяння шкоди при здійсненні субєктивних цивільних прав, свідчить про те, що воно здійснювалося за допомогою наступних правових норм: 1) тих, що прямо забороняють шикану, як форму зловживання правом; 2) тих, що містять вимоги щодо здійснення субєктивних прав відповідно до "чеснот" чи "сумлінно"; 3) тих, що містять вимоги здійснювати субєктивні права враховуючи суспільні інтереси. У підрозділі 1.2 “Розуміння субєктивного права в сучасній юридичній науці” дисертант відзначає, що дослідження природи зловживання правом, його властивостей і якостей необхідно проводити в контексті проблеми субєктивного права, оскільки без розуміння сутності цього явища, неможливо зрозуміти механізм зловживання субєктивним правом. Характерними рисами законодавства України, що містить норми про заборону зловживання правом є те, що: 1) норми, які стосуються зловживання правом, є як у законах, так і в підзаконних нормативно-правових актах; 2) заборона зловживанням правом встановлена в цивільному, кримінальному, шлюбно-сімейному законодавстві, законодавстві про вибори, а також у законодавстві про засоби масової інформації і в законодавстві, присвяченому порядку здійснення правосуддя.