Особливості, характер прикордонної політики із використанням збройних сил Риму у Центрально-Східній Європі в І-ІІІ ст. н.е. Основні етапи розбудови східноєвропейських лімесів та їх роль у багатофункціональній системі взаємин Риму з варварськими племенами.
Аннотация к работе
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наукПроте певна підпорядкованість загальним науковим проблемам, відсутність комплексного дослідження, а також безсистемне вивчення окремих аспектів теми призвело до того, що ряд питань не було розглянуто взагалі, деякі моменти вимагають перегляду, а в цілому відсутнє єдине уявлення про прикордонну політику І-ІІІ ст. н.е. Слід зазначити, що значна частина дослідників при вивченні цієї теми переважно обмежувались лише констатацією факту розширення кордонів за рахунок загарбницької політики імператорів, але особливої актуальності набуває питання приєднання захоплених земель і утворення провінцій, яке відкриває можливість розкриття низки важливих проблем не лише економічного, але й військового характеру, а саме вивчення досвіду організації збройних сил Римської імперії, дослідження особливостей військово-політичних стосунків Риму з варварами на східних кордонах, аналіз форм і методів римського військового управління на анексованих землях. Через це назріла необхідність розглянути процес становлення та розвитку системи прикордонної політики як цілісну і важливу складову політики Римської імперії. Все це підкреслює актуальність обраної теми дослідження - “Прикордонна політика Римської імперії у Центрально-Східній Європі (І-ІІІ ст. н.е.)”. Мета дослідження полягає у комплексному висвітленні прикордонної політики Римської імперії у Центрально-Східній Європі в період І-ІІІ ст. н.е., зясуванні цілісної ролі системи лімесних укріплень в період загарбницьких війн, а також змін переходу Риму до політики “стримування” на східноєвропейських кордонах.Дані археологічних розкопок, які проводились на місці існуючих військових таборів, лімесних укріплень, шляхів сполучень найбільше дають матеріалу для вивчення таких питань, як зміни у політичній і соціальній структурі римського суспільства, характер воєнного будівництва, особливості зовнішньополітичного становища Римської імперії. Активну розробку різних аспектів проблем історії Стародавнього Риму проводять вчені провідних академічних та науково-освітніх установ Києва, Харкова, Львова, Ужгорода, Чернівців та інших міст України. Сучасний стан розвитку історіографії даної проблеми відкрив можливість здійснювати активний обмін першоджерелами та літературою, обєднати надбання творчої спадщини різних наукових шкіл, що загалом обєктивно сприяло підвищенню якості та результативності досліджень історії Стародавнього Риму. Але одночас було б помилково стверджувати, що історія східноєвропейської політики Риму в російській дореволюційній і радянській науці не вивчалась. Армія була головним інструментом внутрішньої і зовнішньої політики Риму.Спочатку ця політика проводилася на принципах превентивних походів намісників провінцій, які часто завершувалися переселенням племен та ізоляцією тих, хто рішуче виступав проти миру з Римом. Після успіхів зброї римляни почали переходити до утворення системи безпеки на цих кордонах. Саме створення системи залежних від Риму варварських держав і будівництво укріплень на лімесах забезпечувало римлянам безпеку їх кордонів. Після того як Дунай став римським кордоном з племенами Карпатського регіону, римляни ретельно вибудовували свою стратегічну політику у відносинах з кожним етносом у цьому районі. Рим намагався використати вождів і царів з варварських племен як представників імператорської адміністрації та в ролі “буфера” проти інших племен.