Лексико-словотвірна синоніміка прикметників. Написання прикметників та їх словотвірна будова. Морфемна структури числівників та способи їх творення. Стилістичне вживання займенників та їх правопис. Способи творення та вживання прислівників. Правопис слів.
Аннотация к работе
Реферат з сучасної української літературної мови на тему: «Прикметник. Числівник. Займенник. Прислівник» План 1. Питання до теми «Прикметник»: 1.1. Написання прикметникових суфіксів. 1.5. Правопис складних прикметників. 1.8. Питання до теми «Числівник»: 2.1. Правильне вживання форм непрямих відмінків кількісних числівників. 2.4. Характер сполучуваності числівників з іменниками. 2.7. Питання до теми «Займенник»: 3.1. Правопис неозначених займенників. 3.4. Н і нн у прислівниках. 4.5. Лексико-словотвірна синоніміка прикметників Синоніміку прикметників і непрямих відмінків іменників становлять співвідносні мовні засоби вираження різних форм ознаки, в основі яких лежить спільне значення, наприклад: сонячний промінь і промінь сонця; дідова борода і борода діда; колгоспна власність і власність колгоспу. Близькими до форм родової приналежності (без прийменника) є присубстантивні родові відмінки з прийменниками (соломяний бичок- бичок (з соломи), камяна стіна - стіна (з каменю), глиняний горщик- горщик (з глини), в яких можна вбачати і обєктні відношення: стіна (яка?) - з каменю і стіна (з чого?) - з каменю, але в більшості випадків вони є синтаксичними синонімами прикметників. В сучасній українській мові короткі форми прикметників творяться здебільшого від окремих повних якісних прикметників чоловічого роду називного відмінка однини шляхом відкидання закінчень (зелений - зелен, радий - рад). В основі прикметника, що закінчується на два приголосні, появляється вставний голосний е (ясний - ясен, здатний - здатен), рідше ї (j і): достойний - достоїн. А щедрая матусенька раділа у садку (П. Т.). Морфемна будова та словотвір прикметників Прикметник як частина мови оформлявся на протязі тривалого історичного періоду в процесі розвитку і вдосконалення граматичної будови мови і збагачення її лексичного запасу. Інші якісні і всі відносні та присвійні прикметники належать до вивідних, звязаних своїм походженням або з основами самих же прикметників, або з основами інших частин мови, наприклад: світлий, рідний, завзятий, тутешній, приміський. Чимала група прикметників утворюється за допомогою префіксів, наприклад: без краю - безкраїй. Тому значна частина прикметників твориться за допомогою префіксів і суфіксів разом, наприклад: при березі - прибережний. Суфікс -ок(ий) виступає в словах: високий, широкий, глибокий, жорстокий, одинокий. Префікс най- служить для творення найвищого ступеня порівняння прикметників і тим самим виражає найбільшу міру якості, позначуваної прикметником, наприклад: Орден Леніна - то найвища з найдорожчих в житті нагород (П. Тичина). Написання прикметникових суфіксів -Н(ИЙ), -Н(ІЙ) Суфікс -н(ий) уживається в переважній більшості якісних і відносних прикметників: дружний (спів), західний, мільйонний, принадний, природний, фабричний. Ці ж правила поширюються на правопис суфіксів -ов-, -ев- (-єв-) у присвійних прикметниках жіночого і середнього роду: суфікс -ов- уживається в присвійних прикметниках, утворених від іменників твердої групи: майстер - майстрова, майстрове; Петро - Петрова, Петрове; робітник - робітникбва, робітникове; Шевченко - Шевченкова, Шевченкове; суфікс -ев- (після голосного -єв-) уживається в присвійних прикметниках, утворених від іменників мякої та мішаної груп: Андрій - Андрієва, Андрієве; Ігор - Ігорева, Ігореве; кобзар - кобзарева, кобзареве; скрипаль - скрипалева, скрипалеве; сторож - сторожева, стдрожеве; товариш - товаришева, товаришеве. (М. Наприклад, усі давні дієприкметники пасивного стану теперішнього часу на -мий, що ще збереглися в українській мові, перейшли в розряд прикметників (відомий, знайомий, питомий, любимий, свідомий). Якщо прикметник, пояснюючи іменник, виражає його конкретну ознаку, то, субстантивуючись, він уже абстрагується й виражає досить широке загальне поняття, наприклад: Розумний бє на те, що справді в його є (Л. Глібов); Старії люди правду кажуть: Два хитрих мудрого не переважать (Л. Глібов); Дивлюся, сміються.