Дослідження інтертекстуальності та архітектонічного рівня прози українського письменника В. Домонтовича. Аналіз зв’язку текстів автора з авангардним мистецтвом, філософією та кінематографом. Запозичення елементів кіномови в творчості літераторів.
Аннотация к работе
Прихований кінематографом: кіномистецтво 1920-х в інтертекстуальному дискурсі прози В.Цей епізод кадр у кадр або ж слово в слово збігається з 2-ю главою IV розділу «Дівчини з ведмедиком», у якому описано блукання Іполита по місту у сподіванні побачити Зину: він заходить у кінотеатр, бачить дівчину, яка розглядає фотографії: «Вона стояла, розглядуючи фотознимки, спиною до мене, струнка, в прозорій легкій кофточці, з шапкою каштанового волосся над підголеною шиєю, злегка похитуючись, як це була в неї звичка. Я ладен був скрикнути, я з силою стиснув ручки крісла й напів-підвівся, щоб кинутись назустріч Зині, коли дівчина, що так дивно нагадала мені Зину, кінчивши розглядати фотографії, повернулась, і я побачив кругле, добродушне, червоне від спеки обличчя, хусточку, згорнену в комочок, і портмоне в руці» [2, с. Можна припустити, що подібність описаного в «Дівчині з ведмедиком» епізоду в кінотеатрі з епізодом із фільму «Мері Пікфорд» зумовлена прагненням Домонтовича посилити в сприйнятті реципієнтів-сучасників горизонт очікувань щасливого кінця, яким завершується фільм, щоб потім цей горизонт несподіваніше зруйнувати. Сюжет цієї побутової кінокомедії збудований на паралельному монтажі чотирьох сюжетних ліній: кінооператора Латугіна, який працює в кіноательє і знімає фільм (грає Микола Церетеллі), перекладача й радянського держслужбовця Матюшина (грає Ігор Іллінський), який працює в задимленому бюро і потерпає від навязливої симпатії його не вельми привабливої колеги Рибцової (грає Анна Дмоховська), американського бізнесмена Олівера Мак-Брайта, який приїхав на екскурсію в СРСР, та головної героїні Зіни Вєсєніної (грає Юлія Солнцева - це була друга головна роль після «Аеліти», що прославила її на весь СРСР), яка продає на вулиці цигарки і в яку закохана вся чоловіча компанія, описана вище. Також фільм має чимало інших епізодних перегуків із романом: наприклад, американський бізнесмен Олівер Мак-Брайт, з яким заради грошей певний час співпрацює Зіна Вєсєніна і якому перед їхнім розлученням дає ляпаса в ресторані, дуже візуально схожий на німецького пухкощокого бюргера, якого бачить у берлінському ресторані поруч із Зиною Іполит: «Я обережно, щоб якось не зустрітись з її очима, повертаю голову в сторону кабінки, де сидить вона, і бачу, що до її столика підійшов важкий, грузький, червоний напідпитку чоловік, з оловяними очима й пухкими щоками, властивими німцеві, що пє багато пива; типовий німецький бюргер, власник якої-небудь модної крамнички патентованих ліків і предметів, видатний банковий службовець чи, може, й сам банкір, nouveau riche, що забагатів на постачанні під час війни і зумів під час інфляції, нічого не загубивши, округлити свій капітал, або ж це біржовий маклер, що перевів сьогодні декілька вигідних операцій, чи директор фабрики, що приїхав з провінції до Берліна розважитись, а то й урядовець з якого-небудь міністерства.