Причинний зв"язок в кримінальному праві - Реферат

П Л А Н ВСТУП Розділ I. Поняття причинного звязку. Поняття причинного звязку в кримінальному праві Розділ 2. Значення причинного звязку для кримінальної відповідальності. § 2 Вплив причинного звязку на кваліфікацію злочинів. § 3.Значення причинного звязку для призначення покарання і його вплив на розмір призначеного покарання. Висновок. ВСТУП Однією з основних гарантій законності, усталеності і визначеності правосуддя при розгляді кримінальних справ є така вимога: як, не може бути відповідальності без суспільної небезпеки діяння і вини особи, так не може бути і відповідальності особи за наслідок, що не знаходиться в причинному звязку з його вчинком. Проблема причинного звязку - одна з центральних проблем кримінального права України. Практично, немає жодного розділу загального вчення про злочин, на який поняття причинного звязку не робило б вплив і який міг би вивчатися ізольовано від нього. Саме тому наука кримінального права України приділяє велику увагу вивченню питань про сутність поняття причинного звязку і про його значення для кримінального права. Поняття причинності в кримінальному праві засновано на положеннях про причинийй звязок з позиції діалектичного матеріалізму. Пояснити це можна тим, що в проблемі причинного звязку схрещуються і відбиваються різноманітні уявлення про сутність матерії і людського мислення, про відношення їх друг до друга, про роль досвіду і свідомості в сприйнятті явищ зовнішнього світу і т.п. У даній роботі дана оцінка основних положень про причинний звязок головних напрямків у філософії діалектичного /матеріалістичного/ і метафізичного /ідеалістичного/. Великий внесок у розробку даної проблеми в науці кримінального права України внесли також значні вчені-юристи, як проф. А.Л.Пионтковський, проф.А.И.Трайнин, проф.В.И.Кудрявцев, проф. Л.Д.Шаргородний і багато хто інші. У даній роботі використані кримінально-правова література і поняття про причинність дається саме в кримінально-правовому аспекті, тобто щодо конкретного уявлення: причинний звязок між суспільно небезпечним діянням і злочинним наслідком, що наступив. Для діалектичного матеріалізму в підході до причинності характерні два моменти: I/. визнання обєктивного змісту даної категорії; 2/.визнання її відносності, мінливості її змісту. Причинність - одна з форм загального звязку, взаємозалежності і взаємозумовленості предметів, явищ і процесів, що відбуваються в природі і суспільстві. Перше, що нам кидається в око при розгляді матерії, що рухається, - писав Ф.Энгельс, - це взаємний звязок окремих рухів окремих тіл між собою, їхня обумовленість друг інше. Слідство стає причиною наступної дії, а не своєї власної причини. У загальному взаємодій причина і слідство знаходяться в динамічному співвідношенні: усяка причина у той самий час може бути і слідством, усяке слідство може бути причиною нового явища. Причина завжди передує слідству в часі. Другим елементом причинності є необхідний, характер причинно-слідчого звязку, що виражається в обовязковому настанні слідства при виникненні причини. Четвертим елементом причинності є залежність характеру причинного звязку від супровідних обставин /тобто умов/. Не випадково тому В.Я.Блюмберг і И.А.Суслов, відрізняючи причину /у вузькому змісті як головний чинний чинник/ від умов, обмовляються, що під умовами розуміють іноді не головні, другорядні, побічні причини явища, що не можуть породити явища в цілому, але обумовлюють визначені сторони, риси, індивідуальні особливості одиничного явища в масі якісно визначених, однорідних і істотних рис явищ. Варто погодитися з німецьким філософом Г.Кребером, що вважає, що в основі розходження причин і умов лежать два аспекти: генетичний і діалектичний. / Наприклад, як вважають О.Яхот, И.Д.Панцхава/. Варто погодитися з точкою зору Л.В.Воробйова, що пише з даного приводу: Висновок може бути лише двоїстим: причин у того самого слідства багато, і причина одна причин багато тому, що не можна знайти на одного такого явища, що викликалося б до життя одною єдиною обставиною. Вважають, що поняття причинності є гальмом наукового пізнання, а тому має значення лише в пізнавальній сфері. 4.Обєктивні ідеалісти: основоположник його Георг Вільгельм Фрідріх Гегель - німецький філософ, представник німецької класичної філософії. Для кримінального права це положення має своє значення в тому, що страждає саме той обєкт, що був поставлений у небезпеку даним діянням; а також небезпечний наслідок, що наступив, однорідний з небезпекою, якої було варте діяння /дане положення засноване на властивості відбиття, властивої матерії/ Дане розяснення філософського положення дане проф. А.Л.Ременсоном і проф. В.Н.Кудрявцевим. Г.В.Тимейко писав з цього приводу: Кожне слідство має своєю підставою причину як чинник, що активно діє,. Такої же позиції по даному питанню притримується проф. Л.Д.Шаргородський. Теорія проф. А.Н.Трайнина: усі дії, що викликали даний злочинний результат, треба розмежувати по ступеню заподіяння.