Моделювання експериментальної дифтерійної інтоксикації, який дозволяє повно відтворити механізм розвитку тимчасової сприйнятливості до дифтерійного токсину в залежності від вихідних рівнів імунності. Показники протидифтерійного імунітету населення.
Аннотация к работе
АКАДЕМІЯ МЕДИЧНИХ НАУК УКРАЇНИАвтореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук Офіційні опоненти: доктор медичних наук, професор Бондаренко Валентина Іванівна, провідний науковий співробітник лабораторії поліомієліту та інших ентеровірусних інфекцій , Інститут епідеміології та інфекційних хвороб ім. Громашевського АМН України кандидат медичних наук, старший науковий співробітник Захист відбудеться “15” червня 2004 року о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д - 26.614.02 при Інституті епідеміології та інфекційних хвороб ім. З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту епідеміології та інфекційних хвороб ім.До теперішнього часу продовжується реєстрація підвищених показників захворюваності на дифтерію. Тому вивчення епідемії дифтерії 1991-2002 рр. має значення як для пізнання цієї інфекції, так і для вивчення інших інфекцій, що контролюються засобами імунопрофілактики. Захворюваність на дифтерію щеплених і, можливо, імунних, дозволяє сформулювати гіпотезу про те, що хворіють не лише так звані „рефрактерні” - особи без наявності протидифтерійних антитіл (ПДА) та особи з титрами нижче захисних, а можливо і ті, кого вважають імунними на момент інфікування збудником дифтерії. На цьому тлі виникає в ході інкубаційного періоду тимчасова сприйнятливість, і додаткові дози дифтерійного токсину (ДТ) призводять до розвитку клінічних форм дифтерії, тобто захворювання. 5.Удосконалити імунологічний компонент епідеміологічного нагляду за дифтерією в умовах превалювання захворюваності на дифтерію щеплених.В епідеміологічних розділах використані дані статистичного відділу МОЗ України (ф.1-річна, ф.16).Проаналізовано захворюваність на дифтерію за 1992-2002 рр. (19301 хворих) з урахуванням щеплювального анамнезу, вікової структури (ф.1); вивчений звязок між летальністю від дифтерії (685 випадків) та анамнезом щеплень (ф.16). Згідно з ф.1 зясовано якість проведення щеплень у хворих на дифтерію (3683 осіб) щодо вимог Календаря щеплень (в 1994 р. Проведено аналіз звязку захворюваності на дифтерію в Україні за 1992-1999 рр. з особливостями ресурсно-екологічної ситуації регіонів [Волошин В., Трегобчук В., 2002 р.]. Кількість щеплених з кожним роком збільшується, і на цьому тлі дані про високі показники щеплених серед хворих на дифтерію у фазі зниження рівнів захворюваності та їх стабілізації, свідчать про можливість захворювання імунної частки населення, можливо з низькими рівнями імунності. Факт переважання кількості щеплених серед хворих на дифтерію на фазі зниження (більше 70%) та стабілізації рівнів захворюваності (більше 80%), поряд з тим, що частка повноцінно щеплених має таку ж тенденцію ((23,73±0,78)% в 1994 р., (61,61±1,85)% в 1998 р.) дозволяє зробити припущення про можливість розвитку маніфестних форм інфекції серед імунної частки населення.Встановлено, що епідемія дифтерії в Україні в 1992-2002 рр. виникла та розвивалась в умовах високих показників щепленості як серед тих, хто захворів на дифтерію, так і серед населення загалом, що суттєво відрізняє цю епідемію від попередніх. Визначено подібність показників протидифтерійного імунітету хворих на дифтерію та населення (відповідно (88,57±3,11)% та (83,56±0,27)%); велика питома вага серед хворих повноцінно щеплених ((61,61±1,85)%); наявність летальності від дифтерії серед щеплених ((3,18±0,65)%-(1,23±0,38)%); звязок захворюваності на дифтерію з ресурсно-екологічною ситуацією регіонів України, а також прямий кореляційний звязок з забрудненням атмосферного повітря (коефіцієнт кореляції 0,89±0,08).