Ознаки причетності до злочину. Кримінальна відповідальність за приховування злочину. Недонесення про злочин, загальне поняття про посадове потурання. Шляхи вдосконалення законодавчої регламентації кримінальної відповідальності за причетність до злочину.
Аннотация к работе
ВСТУП Причетність до злочину як самостійний кримінально-правовий інститут затвердився порівняно недавно ще в радянській юридичній літературі. Цьому сприяло встановлення тоді ще чинного кримінального законодавства з питання про заздалегідь не обіцяне приховування злочину, через яке останнє було остаточно відокремлене від співучасті в злочині. Нині загальновизнано, що приховування (заздалегідь не обіцяне), недонесення і потурання - це різновиди причетності до злочину, як справедливо відмічав А.А. Піонтковський, є цілком стійким юридичним поняттям [21, с. Доводиться, проте, констатувати, що, незважаючи на ряд робіт, спеціально присвячених дослідженню причетності і зараз ще продовжують залишатися невирішеними деякі питання, що відносяться до цього інституту і мають важливе теоретичне та практичне значення. Передусім, тут маються на увазі питання, пов’язані з визначенням матеріально-правової природи причетності, відмежування причетності від співучасті і суміжних суспільно небезпечних діянь, з’ясування особливостей кримінально-правової регламентації окремих видів причетностей. Поставлена мета зумовила необхідність вирішення таких завдань: - розглянути актуальність даної теми та її рівень дослідження в юридичній літературі; - дослідити розвиток даного інституту в Україні; - розкрити теоретико-методологічні аспекти аналізу теми дослідження; - розглянути основні види причетності до злочину; - навести кваліфікаційно-правову характеристику причетності до злочину; - систематизувати матеріал та зробити висновки. Перш за все, звертає на себе увагу те, що про причетність тієї чи іншої особи до вчиненого злочину нас щоденно сповіщають засоби масової інформації. Знання цих положень, з одного боку, може уберегти особу від небажаних неприємностей, з іншого - стати запорукою додержання її прав та законних інтересів під час виконання державними органами правоохоронних функцій. Розробці інституту причетності до злочину і його окремих аспектів присвятили свої роботи такі фахівці, як Д. Богатіков, Ф. Бурчак, І. Бушуєв, Р. Галіакбаров, М. Карпушин, М. Ковальова, В. Кульчихин, О. Лемешко, П. Панченко, О. Піонтковський, М. Таганцев, П. Тельнов, О. Трайнін, О. Ширяєв. Висловлювалися думки про те, що законодавцеві слід встановити відповідальність за причетність по усіх тяжких злочинів. 37-38] , тим паче, що недонесення про злочин в новому карному кодексі взагалі не тягне за собою карної відповідальності. Наприклад, в слідчо-судовій практиці до причетності, зокрема до потурання, нерідко відносять допущену посадовцем недбалість, яка сприяла розкраданню державного майна. Виходячи з цього не можна погодитися з професором В. Г. Смирновим, який вважає причетність формою злочинної співпраці [24, с. Перш за все видається доцільним з’ясувати, що являє собою інститут причетності до злочину, адже у чинному КК України не наводиться визначення цього поняття. Слід звернути увагу на ту особливість, що не в Загальній, ні в Особливій частині КК України немає жодної спеціальної норми, яка безпосередньо передбачала б караність потурання і встановлювала б межі карної відповідальності за цей вид причетності. З огляду на те, що норма про недонесення про найбільш небезпечні державні злочини була поміщена в главі КК УРСР Злочини проти правосуддя, слід дійти висновку, що в цьому випадку законодавець вважав безпосереднім об’єктом недонесення громадські стосунки у сфері попередження державних злочинів.