Приєднувальні конструкції як одиниці тексту. Роль приєднувальних конструкцій у смисловій і формальній організації текстових відрізків, зв’язок між синтаксичними особливостями цих побудов та способом і характером вираження приєднувального зв’язку.
Аннотация к работе
ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ АВТОРЕФЕРАТ на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наукЗахист відбудеться “10” квітня 2002 року о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 08.051.05 для захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук при Дніпропетровському національному університеті за адресою: 49065, м. З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці Дніпропетровського національного університету (м. Дисертацію присвячено описові приєднувальних конструкцій як одиниць тексту, що складаються з базової частини, матеріально вираженого засобу приєднувального звязку, який відповідає сполучникові чи сполучному слову, та приєднуваного компонента. У межах досліджуваного матеріалу, дібраного з української художньої прози другої половини ХХ ст., розглядається значеннєве навантаження доданої одиниці в тексті з урахуванням формальних показників, поділених на три групи відповідно до їх семантико-функціональних особливостей. У роботі аналізується роль приєднувальних конструкцій у смисловій і формальній організації текстових відрізків; простежується звязок між синтаксичними особливостями цих побудов, способом і характером вираження приєднувального звязку, структурними типами доданих компонентів за співвідношенням з членами речення й реченнями різної кількості предикативних основ та виконуваними функціями; проводяться статистичні спостереження над сполучниками та сполучними словами приєднувального звязку, над структурними типами приєднуваних повідомлень.Аналітичний підхід до тексту дає можливість лінгвістам розглядати його як: а) цілісність, розчленовану на семантичні угруповання, що повязані за допомогою різних типів лексичних, граматичних, логічних звязків і в сукупності творять певну смислову схему тексту; б) мовленнєве ціле; в) процес формування змісту. Текст як структурована за певними законами єдність складається з мовних одиниць-речень, а також побудов, більших за речення. Серед міжфразових і внутрішньофразових текстових звязків, що базуються на різних логіко-смислових відношеннях і завдяки яким реалізується звязність будь-якого тексту, виділяється приєднувальний звязок. Актуальність дослідження обумовлена потребою побудови нової синтаксичної теорії, яка не обмежується рамками речення, а бере до уваги поєднання компонентів тексту й відповідно розвязує питання про структуру тексту, його внутрішню й зовнішню організацію, особливості внутрішньотекстових звязків, і зокрема приєднувального звязку; необхідністю вивчати ті мовні явища, що пронизують усю синтаксичну будову української мови, починаючись у простому реченні, поширюючись на складне й виходячи за межі речення в текст; виявленням впливу синтаксичної будови усно-розмовного мовлення на формування конструкцій писемної мови, а також змінним характером і функціями деяких мовних одиниць, зокрема службових слів. Матеріал дослідження становлять конструкції з приєднуванням як особливим видом текстового звязку, дібрані методом суцільної вибірки з творів української художньої прози другої половини ХХ ст. таких письменників, як О.Гончар, В.Дрозд, Ю.Мушкетик, які репрезентують певний період розвитку української мови у великих і малих епічних жанрах.Перший підрозділ “Розуміння явища приєднування в мовознавстві” охоплює питання часу й джерел виникнення приєднування, початку його спеціального дослідження, який повязаний з іменами таких мовознавців, як М.І.Греч, К.С.Аксаков, Д.М.Овсянико-Куликовський, уведення Л.В.Щербою в науковий обіг терміна на його позначення, визначення В.В.Виноградовим приєднування як авторського засобу поєднання смислів, їх несподіваного зіткнення. Другий підрозділ “Ознаки й критерії виділення приєднувальних конструкцій” присвячений аналізові виділених лінгвістами специфічних рис побудов, які оформлюються за допомогою приєднувального звязку й отримують назву приєднувальні конструкції. Третій підрозділ “Відмежування приєднування від схожих синтаксичних явищ і побудов” містить огляд праць, присвячених розрізненню на рівні тексту парцеляції й приєднування, складного синтаксичного цілого й приєднувальних конструкцій, а на рівні речення - побудов з приєднуванням і вставлених, відокремлених, відчленованих конструкцій. Неоднакове визначення науковцями меж функціонування приєднувального звязку зумовлює наявність протилежних поглядів на приєднувальні конструкції: як на перехідну ланку від синтаксису одного речення до синтаксису цілого тексту, коли приєднувальний звязок реалізується на рівні речення й на рівні тексту (М.В.Карпенко, Л.І.Соколова), і як на категорію побудови тексту, коли його визначають на основі й у межах тексту (Н.Н.Голікова). Так, М.С.Поспєлов, Г.В.Кім, В.І.Ставський аналізують приєднувальні конструкції в межах складного синтаксичного цілого, М.В.Карпенко та М.Я.Блох виділяють, крім формування за допомогою приєднувального звязку складного синтаксичного цілого чи надфразного цілого, ще й приєднування в абзац.