Поняття преюдиціальності судових рішень, її функціональне призначення в системі кримінально-процесуальної діяльності. Застосування преюдицій при встановленні обставин предмета доказування у кримінальній справі. Значення преюдицій при винесенні рішень.
Аннотация к работе
НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ імені ЯРОСЛАВА МУДРОГО ПРЕЮДИЦІАЛЬНІСТЬ СУДОВИХ РІШЕНЬРобота виконана на кафедрі кримінального процесу Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого Міністерства освіти і науки України. Науковий керівник: кандидат юридичних наук, доцент Богословська Людмила Олексіївна, Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, доцент кафедри кримінального процесу. кандидат юридичних наук, професор Марочкін Іван Єгорович, Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, завідувач кафедри організації судових і правоохоронних органів. З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого за адресою: 61024, м.Саме суд є найбільш ефективним правовим інститутом вирішення виникаючих в суспільстві соціально-правових конфліктів, виключні функції якого вказують на його особливе місце в системі органів державної влади. Визнавши правосуддя складовою частиною судової влади, слід підкреслити, що лише тоді, коли в процесі своєї діяльності суд дотримується вимог закону, забезпечує дотримання прав і законних інтересів особистості, можна говорити про стабільність судових рішень. Високе призначення суду, визначене Конституцією України, ставить перед наукою кримінального процесу завдання приділяти особливу увагу дослідженню проблем здійснення правосуддя, вивченню ефективності дії процесуальних інститутів і норм, виробляти науково обґрунтовані рекомендації, щодо подальшого вдосконалення законодавства і практики його застосування. Відсутність в теорії кримінального процесу спеціального дослідження монографічного характеру та наявність в теорії спірних, суперечливих суджень з питань правової природи, порядку, умов та меж застосування, звязку преюдицій з деякими принципами кримінального процесу, а також недостатнє законодавче врегулювання цих питань, які мають важливе практичне значення, зумовили вибір даної теми дослідження. Пропонується включити в КПК України статтю 671, де закріплюється правило про те, що обставини, встановлені у вироку, а також в ухвалі, постанові суду, прокурора, слідчого, органу дізнання, яка остаточно завершує провадження у справі приймаються судом, прокурором, слідчим, особою, яка провадить дізнання без додаткової перевірки, якщо ці обставини не викликають сумнівів у суду.В дослідженні аналізуються різноманітні визначення поняття преюдиціальності, однак, на погляд дисертанта, всі вони не є досконалими тому, що всі автори визначають преюдиціальність як обовязковість встановлених у раніше винесеному рішенні обставин для суду, що розглядає справу, повязану з раніше розглянутою, а це означає неприпустимість перевірки судом обставин, встановлених у раніше винесеному рішенні. Якщо ж факти, що мають значення для справи, яка розглядається, вже були досліджені іншим судом, по іншій справі, то преюдиція має місце на цій стадії. У підрозділі аналізуються різні класифікації преюдицій дані ученими процесуалістами в області кримінального та цивільного процесу: обовязкові і необовязкові преюдиції; юридичні та логічні; спростовні і неспростовні; умовні і безумовні; взаємна обовязковість рішень та вироків; преюдиція юридичних фактів та преюдиція правовідносин; преюдиція, що має матеріально-правове і процесуально-правове значення; преюдиція вироку (рішення) суду; преюдиція актів, що містять встановлені обвинувальні факти, і преюдиція актів, що містять встановлені виправдувальні факти; преюдиція актів, що містять встановлені факти і преюдиція актів, що містять встановлені правовідносини учасників кримінально-процесуального доказування; юридичні факти правомірні та неправомірні. Автор приходить до висновку, що презумпції і преюдиції мають певні риси подібності: а) презумпції і преюдиції є обставинами, що мають значення для розглянутої кримінальної справи, і як правило не підлягають доказуванню; б) презумпції і преюдиції полегшують процес доказування, тобто виступають засобом процесуальної економії; в) вони мають однакову логічну природу. Розглядаючи питання співвідношення судового прецедента і преюдицій дисертант вважає, що загальним для них є те, що при застосуванні прецедента і преюдицій мова йде про використання раніше винесеного рішення, однак прецедентне рішення є обовязковим для судів, що розглядають аналогічні справи, а правило преюдиціальності передбачає обовязковість фактів встановлених попереднім рішенням суду і, що мають значення тільки для справи, яка розглядається, тобто ці факти кладуться в основу наступного рішення без повторного доказування.Преюдиціальність слід визначати як властивість рішення, в якому при розгляді справи, встановлені раніше обставини, інший суд має право, а не обовязок покласти в основу свого рішення без повторного дослідження певні обставини справи.