Аналіз історичного шляху становлення та розвитку інституту цивільного процесуального представництва в Україні. Визначення правового становища представників у цивільному процесі. Характеристика їх прав та обов’язків, умов і видів відповідальності.
Аннотация к работе
Реформування судово-правової системи в Україні та підготовка нового Цивільного процесуального кодексу вимагають детального глибокого дослідження правового регулювання цивільного процесу, а також критичного підходу до певних інститутів цивільного процесуального права та його окремих правових норм. Невирішеними повною мірою залишаються питання щодо підтвердження повноважень процесуальних представників, визначення обсягу їх спеціальних прав; низка норм діючого ЦПК України, які регулюють правовідносини з приводу представництва, застаріла й не відповідає вимогам сьогодення тощо. Аналіз правових норм та судової практики з питань, що стосуються процесуального представництва, свідчать про назрілу потребу в усуненні протиріч та прогалин, які існують на сьогодні в інституті цивільного процесуального представництва, та необхідність вдосконалення механізму правового регулювання процесуальних правовідносин за участю представника. Серед вчених не існує єдиного підходу як до визначення процесуального представництва, так і до розуміння правової природи, змісту інституту цивільного процесуального представництва, класифікації представництва на види, визначення субєктного складу представників, обєкту правовідносин за участю представників, підстав їх виникнення, правового становища представників, обсягу їх повноважень тощо. У пропонованій роботі вперше комплексно та системно досліджуються: історія розвитку процесуального представництва, теоретичні та практичні аспекти різних видів процесуального представництва, правовідносин за участю представника та ряд інших питань процесуального представництва.На підставі аналізу характерних ознак процесуального представництва автором обґрунтовується точка зору про те, що представництво сторін та третіх осіб (заявників, заінтересованих осіб) та представництво субєктів, які захищають права інших осіб, є складовими частинами єдиного правового інституту цивільного процесуального представництва. З урахуванням цих та інших положень, які містяться у дисертації, автор визначає інститут процесуального представництва, як сукупність процесуально-правових норм і закріплених в правових нормах принципів, що регулюють відносини між судом і представниками сторін (третіх осіб, заявників, заінтересованих осіб, субєктів, які захищають права та свободи інших осіб) при здійсненні правосуддя у цивільних справах. Автор відстоює у роботі позицію вчених, які визначають інститут процесуального представництва самостійним правовим інститутом, відмінним від інституту представництва в цивільному праві, оскільки він має свій предмет правового регулювання, притаманні лише йому цілі, а також характеризується особливим змістом правовідносин, що виникають при представництві, та специфічними підставами їх виникнення й припинення. Визначаються субєкти процесуальних правовідносин при представництві, правове положення представників у цивільному процесі, субєктні межі процесуального представництва та розглядаються деякі інші питання, повязані з участю в процесі представників. Процесуальних представників можуть мати як сторони (треті особи, заявники, заінтересовані особи), так і органи державної влади, органи місцевого самоврядування, юридичні та фізичні особи, які беруть участь у процесі як субєкти, що захищають права та свободи інших осіб (статті 121, 122 ЦПК України).Різноманітність процесуальних відносин, які виникають між представником та судом, неоднорідність субєктного складу осіб, яких представляють, та неоднакова міра їх потреби у представництві (договірне, законне представництво тощо) обумовлюють те, що передумовою виникнення процесуальних правовідносин між представником і судом в різних випадках виступають неоднакові факти. До основних підстав процесуального представництва автор відносить: факт укладення (в усній або письмовій формі) чи наявність між довірителем (клієнтом) та представником договору доручення, договору про надання правової допомоги чи іншого цивільно-правового договору, яким передбачається право представництва в суді; наявність укладеного трудового договору між працівником (членом колегіального органу) та підприємством, інтереси якого в суді представлятиме працівник (член колегіального органу); членство в тій чи іншій громадській організації певної особи, на захист інтересів якої буде здійснюватись представництво та наявність волевиявлення (згоди, доручення) на здійснення такого представництва з боку особи, яку представляють; наявність сімейних правовідносин між дітьми батьками, усиновителями, іншими родичами, а також факт встановлення в порядку, передбаченому законом, опіки чи піклування (адміністративний акт органів опіки або піклування).
План
Зміст інституту процесуального представництва.Зміст процесуальних правовідносин, що виникають при представництві.