Основна характеристика теоретичних джерел щодо визначення правової природи представництва, його суб’єктного складу та змісту. Головна особливість підстав припинення діяльності установи чи органу, що представляє чиїсь інтереси за складеною довіреністю.
Аннотация к работе
НАУКОВО-ДОСЛІДНИЙ ІНСТИТУТ ПРИВАТНОГО ПРАВА І ПІДПРИЄМНИЦТВАРобота виконана на кафедрі цивільного права і процесу Київського національного університету внутрішніх справ, Міністерства внутрішніх справ України Науковий керівник кандидат юридичних наук, професор Бірюков Іван Андрійович, юридичний факультет Київського національного університету внутрішніх справ, професор кафедри цивільно-правових дисциплін Корецького НАН України, провідний науковий співробітник; кандидат юридичних наук Карпенко Ольга Іванівна, юридичний факультет Київського національного університету культури і мистецтв, в.о. завідувача кафедри цивільно-правових дисциплін Захист відбудеться “22 ”лютого 2007 р. о “12” годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.500.01 Науково-дослідного інституту приватного права і підприємництва Академії правових наук України за адресою: 01042, м.Значення цього інституту в суспільному житті зумовлено тим, що за допомогою інституту представництва створюються додаткові можливості для здійснення прав і виконання обовязків учасниками цивільних правовідносин, забезпечується більш повний захист їхніх субєктивних прав, підвищується ефективність встановлення економічних звязків між субєктами господарювання. Громадяни нерідко звертаються до представництва, вчиняючи правочини, здійснюючи свої права (при отриманні заробітної плати, поштового переказу і т.п.), а також виконуючи обовязки батьків (усиновлювачів) та опікунів відносно малолітніх чи недієздатних осіб. Цивільно-правовий інститут представництва обєднує різноманітні за своїм змістом відносини з участю фізичних та юридичних осіб, державних та громадських організацій. Предметом дослідження є нормативно-правові акти, які регулюють механізм здійснення представництва в цивільному праві України, вітчизняна та зарубіжна наукова література, а також судова практика з питань здійснення представництва як однієї з найважливіших гарантій здійснення цивільних прав та обовязків. Формально-логічний метод наукового пізнання допоміг встановити сутність та зміст окремих правових конструкцій представництва в цивільному праві, зокрема, дослідити його зміст у субєктивному розумінні та визначитись з пріоритетними напрямами удосконалення представництва в цивільному праві України.Погоджуючись з авторами, на думку яких представництво у цивільному праві можна розглядати як правову категорію і як інститут права, автор виходить з того, що представництво як правова категорія виступає у вигляді субєктивних цивільних прав і знаходить прояв у правовідношенні, а правовий інститут - це представництво в обєктивному розумінні у вигляді сукупності правових норм. У звязку з тим, що норми ЦК України поширюються тільки на представництво, на підставі якого мають вчинятися правочини, то у разі вчинення повязаних з представництвом правочинів, що випливають з відносин, урегульованих іншими галузями права, до таких правочинів повинні застосовуватись загальні положення ЦК України про представництво. Дана класифікація підстав представництва, побудована залежно від того, чи представництво виникає з договору, чи з інших, передбачених законом, підстав. У підрозділі 1.2 “Представництво в системі цивільно-правових інститутів” проводиться дослідження інституту представництва у порівнянні з діяльністю органа юридичної особи, посередництвом, діяльністю посильного, договором на користь третьої особи, договором комісії, інститутом управління майном, договором поруки, комерційною концесією, покладанням виконання зобовязання на третю особу. Звертається увага на те, що специфікою правового становища осіб, яких представляють, є те, що в одних випадках вони самі обирають представника, в інших - представник призначається, а в установлених законом випадках представник здійснює представницькі функції на підставі батьківства (материнства).Положення Цивільного кодексу України поширюється тільки на представництво, на підставі якого мають вчинятися правочини. Цивільно-правове представництво не поширюється на представництво, яке здійснюється в судах, на діяльність посадових осіб правоохоронних органів при здійсненні службових обовязків, на випадки, коли одна особа від імені іншої діє в порядку здійснення майнових прав останньої, наприклад, в органах виконавчої влади чи місцевого самоврядування, оскільки при цьому не вчиняються правочини. Між представництвом, здійснюваним в цивільному праві, і представництвом у цивільному процесі існують суттєві відмінності, які дають підстави для розмежування інституту представництва в цивільному процесі від інституту представництва в цивільному праві і визнання їх самостійними. Представництво хоч і застосовується в багатьох правових галузях, його можна класифікувати як представництво у сфері матеріально-правових і процесуально-правових відносин.