Загальна характеристика джерел конституційного права України. Правовий звичай як джерело конституційного права України. Формування нових конституційно-правових звичаїв і їх законодавче закріплення. Основні функції конституційно-правового звичаю.
Аннотация к работе
ІНСТИТУТ ЗАКОНОДАВСТВА ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИАвтореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук Робота виконана у відділі проблем розвитку національного законодавства Інституті законодавства Верховної Ради України Науковий керівник - кандидат юридичних наук, доцент Національний інститут стратегічних досліджень, керівник Центру нормопроектного забезпечення діяльності Президента України, перший заступник директора З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту законодавства Верховної Ради України за адресою: 04053, м.Конституційно-правова реформа 2004-2008 рр. сприяла розширенню кола субєктів конституційної правотворчості й пошуку нових правових форм закріплення політичної волі та легітимних інтересів цих субєктів, що мало своїм наслідком переосмислення українськими правознавцями сутності та змісту джерел сучасного конституційного права України та їх системи, а також виявлення нових джерел, які б сприяли удосконаленню механізмів конституційно-правового регулювання в умовах сьогодення. Нині в конституційному праві України були відроджені та модернізовані не лише історичні правові звичаї, а й почали утверджуватися нові конституційні звичаї. У сучасній українській юридичній науці проблеми конституційно-правових звичаїв традиційно досліджуються в контексті проблем системи джерел конституційного права України. установлено, що джерела сучасного конституційного права України можуть бути класифіковані за системою критеріїв, а саме: за сутністю (характером) (джерела конституційного права Українського народу; джерела конституційного права Української держави; джерела конституційного права територіальних громад України; джерела конституційного права політичних партій, парламентської коаліції, парламентської опозиції та інших політичних сил); за змістом (конституційні, законодавчі, підзаконні та локальні джерела конституційного права); за формою (конституційні нормативно-правові акти; конституційні договори; судові прецеденти; програмні конституційні акти; акти інших соціальних груп); за умовами дії (за територією та часом дії); запропоновано класифікацію основних видів конституційно-правових звичаїв в Україні: за предметом (конституційно-правові звичаї, які регулюють конституційно-правовий статус людини і громадянина, конституційні основи безпосередньої демократії, конституційні засади організації та діяльності органів держави, основи конституційної юстиції, а також конституційні засади місцевого самоврядування в Україні); за методом (установчі, регулюючі, охороняючі конституційно-правові звичаї); за субєктами правотворчості (конституційно-правові звичаї народу України; держави в особі її уповноважених органів; територіальних громад й інших субєктів місцевого самоврядування; політичних партій, представлених в органах державної влади та органах місцевого самоврядування та інших публічних асоціацій); за формою обєктивізації (неформалізовані та формалізовані в Конституції, законах України та підзаконних нормативно-правових актах конституційно-правові звичаї); за умовами дії (постійнодіючі конституційно-правові звичаї; загальнодержавні та місцеві (локальні) конституційно-правові звичаї);Перший розділ - “Загальна характеристика джерел конституційного права України” - присвячено аналізу сформованих на сьогодні в українській і зарубіжній юридичній концептуальних підходів до визначення джерел конституційного права, а також дослідженню проблем класифікації джерел у сучасному конституційному праві України та їх систематизації. Відповідно до виявлених критеріїв, слід виділяти такі групи джерел сучасного конституційного права: 1) за сутністю (характером): джерела конституційного права Українського народу; джерела конституційного права Української держави; джерела конституційного права територіальних громад України; джерела конституційного права політичних партій, парламентської коаліції, парламентської опозиції та інших політичних сил; 2) за змістом (юридичною силою): конституційні, законодавчі, підзаконні та локальні джерела конституційного права; 3) за формою: конституційні нормативно-правові акти; конституційні договори; судові прецеденти; програмні конституційні акти; акти інших соціальних груп (акти обєднань громадян тощо); 4) за умовами дії: а) за територією (загальнодержавні та локальні); б) за часом дії (постійні, тимчасові, надзвичайні) та ін. Це дозволило, по-перше, виявити основні етапи утвердження та розвитку правових звичаїв як джерел конституційного права України; по-друге, здійснити правову характеристику цих етапів генезису конституційно-правових звичаїв в Україні; по-третє, спрогнозувати подальший розвиток конституційно-правових звичаїв і їх вплив на систему джерел конституційного права України та її основні складники (Конституція та закони України, інші конституційно-правові акти, договори тощо).