Правове регулювання використання земель, що особливо охороняються: земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення. Правова охорона земель природно-заповідного призначення та відповідальність за порушення земельного законодавства.
Аннотация к работе
ЗМІСТ Вступ Розділ 1. Правове регулювання використання земель, що особливо охороняються: природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення 1.1 Поняття та використання земель природно-заповідного призначення 1.2 Склад земель природно-заповідного призначення 1.3 Землі іншого природоохоронного призначення та їх використання Розділ 2.Правова охорона земель природно-заповідного призначення 2.1 Поняття і зміст правової охорони земель 2.2 Субєкти та обєкти правової охорони земель 2.3 Відповідальність за порушення земельного законодавства Висновок Список використаних джерел ВСТУП Нині йде дискусія про розширення мережі природно-заповідних територій з метою збереження генофонду рослинного та тваринного світу, типових і рідкісних ландшафтів, підтримання сприятливих екологічних умов. Це зумовлено, в першу чергу, тим, що суспільство все більше усвідомлює важливість і значущість охорони природних ресурсів. Аналіз показує, що в умовах нових земельних відносин існуюча мережа природно-заповідного фонду неповністю забезпечує вирішення актуальних завдань охорони довкілля і тому потребує удосконалення управління. Землі природно-заповідного фонду займають 4 % площі земельного фонду України і розподіляються так: національні природні парки - 1 %, природні заповідники - 0,3 %, біосферні заповідники - 0,3 %, заказники - 1,7 %, регіональні ландшафтні парки - 0,68 %, інші об’єкти - 0,02 %. Відповідно до Закону України “Про природно-заповідний фонд України” на природно-заповідні території покладається виконання таких завдань: · збереження цінних природних та історико-культурних комплексів і об’єктів; · створення умов для ефективного туризму, відпочинку та інших видів рекреаційної діяльності в природних умовах з додержанням режиму охорони заповідних природних комплексів і об’єктів; · сприяння екологічній освітньо-виховній роботі. Вони є однією з категорій, що входить до складу земель України (ст. 19 ЗК).[2] Землі природно-заповідного фонду за своїм цільовим призначенням складаються з двох видів: а) земель природних заповідників, національних природних парків, біосферних заповідників, регіональних ландшафтних парків, заказників, памяток природи, заповідних урочищ; б) земель, на яких людиною штучно створені ботанічні сади, дендрологічні та зоологічні парки, парки-памятки садово-паркового мистецтва. Відповідно до Земельного кодексу (глава 7) правовий режим цих земель складається з трьох видів: а) правового режиму земель природно-заповідного фонду; б) правового режиму земель водно-болотних угідь, не віднесених до земель лісового та водного фондів; в) правового режиму земель, у складі яких є природні обєкти, що мають особливу наукову цінність. Природні та біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, а також ботанічні сади, дендрологічні та зоологічні парки загальнодержавного значення є юридичними особами. Рішення про створення та відведення земельних ділянок природним заповідникам, національним природним паркам, а також Інших територій та обєктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення приймаються Президентом України. Погодження питань, повязаних з вилученням особливо цінних земель, належить до повноважень Верховної Ради України (ст. 6 ЗК) у порядку, передбаченому ст. 151 ЗК України.