Системний аналіз законодавства України, виявлення протиріч та нормативних прогалин. Новий підхід як до розуміння місця органів самоорганізації населення в системі місцевого самоврядування, так і до перспектив законодавчого регулювання їхнього статусу.
Аннотация к работе
Одеська національна юридична академія Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наукНауковий керівник доктор юридичних наук, професор Баймуратов Михайло Олександрович,Одеська національна юридична академія, роректор з наукової роботи Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор Фрицький Олег Федорович, Юридична академія Міністерства внутрішніх справ України, професор кафедри конституційного права кандидат юридичних наук, доцент Резніченко Семен Васильович, Одеський юридичний інститут Національного університету внутрішніх справ, начальник кафедри цивільного та трудового права Захист відбудеться 8 жовтня 2004 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 41.086.01 Одеської національної юридичної академії за адресою: 65009, м. З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Одеської національної юридичної академії за адресою: 65009, м.Неоднозначність розуміння природи органів самоорганізації населення, їх завдань та функцій, нагальні потреби практичного застосування нормативних положень, можливості порівняльного аналізу законодавчих актів та актів локального регулювання різних історичних періодів в Україні та інших державах потребують нових підходів до цих питань. Мова йде, зокрема, про недоцільність регулювання статусу органів самоорганізації населення на рівні окремого Закону; про обмеження втручання держави в деталізацію процесів створення та діяльності органів самоорганізації населення, що здійснюються на локальному рівні відповідними місцевими радами, які й надають дозвіл на створення цих органів, виходячи із специфіки місцевих умов. Крім того, потребує визначення статус фінансів та майна органів самоорганізації населення, які не були отримані від органів місцевого самоврядування на реалізацію делегованих ними повноважень, як спільної власності мешканців відповідної території, в межах якої діє цей орган самоорганізації населення. Застосовувалися і такі окремі наукові методи, як: логічний, порівняльно-правовий - при зясуванні змісту поняття органів самоорганізації населення та їх визначення; метод системного аналізу - при визначенні співвідношення органів самоорганізації населення з системою місцевого самоврядування; історико-правовий - при визначенні тенденцій розвитку законодавства України щодо органів самоорганізації населення; формально-догматичний - при дослідженні питань нормативної регламентації статусу органів самоорганізації населення. Емпіричну базу роботи складають судова практика, статистичні дані щодо кількості органів самоорганізації населення в СРСР за різних часів, а також щодо кількості населення, яке було залучене до діяльності цих органів; приклади з практики діяльності органів самоорганізації населення, а також результати опитування керівників органів самоорганізації населення, депутатів міських рад Одеси та Миколаєва, а також працівників виконавчих органів цих рад.Оскільки був відсутній єдиний нормативний акт, який би визначав задачі, права та обовязки, форми та методи роботи вуличних комітетів та регламентував інші питання їхньої діяльності, на підставі постанови Президії ВЦВК від 1 листопада 1934 р. та місцевого досвіду роботи цих органів в окремих краях та областях були розроблені положення про вуличні комітети, які й регулювали ці питання. “Органи самоорганізації населення у відповідності до Конституції СРСР 1977 року та їх подальший розвиток у республіках Радянського Союзу” присвячено нормативному забезпеченню діяльності органів самоорганізації населення в цей період. Стосовно органів самоорганізації населення зазначається, що в цілому напрямок практичної діяльності цих органів, форми і методи роботи залишалися приблизно тими ж, хоча вони і зазнали деяких змін. У підрозділі вказується на те, що згідно з цим Законом органи територіального громадського самоврядування (відтепер саме так законодавець називав органи самоорганізації населення) могли мати права юридичної особи. “Законодавче забезпечення діяльності органів самоорганізації населення в Україні” відмічається, що проголошення України незалежною державою, та демократизація статусу органів самоорганізації населення, основи якої були закладені ще за часів перебудови, давали певні підстави для подальшого розвитку цього інституту саме у такому напрямку.140 Конституції України, шляхом віднесення органів самоорганізації населення до одієї з них, підкреслюючи, що органи самоорганізації населення є окремою складовою системи місцевого самоврядування. Привести всі чинні нормативно-правові акти України у відповідність до Конституції України шляхом вживання в них единого терміну - “органи самоорганізації населення”.