Основні етапи становлення й розвитку адвокатури в Україні після 1917 р. Особливість поняття і проблеми загального статусу захисника, а також гарантії його діяльності у кримінальному й цивільному процесах. Етичні засади взаємовідносин заступника в суді.
Аннотация к работе
НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ імені ЯРОСЛАВА МУДРОГО правовий статус адвоката в україні Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наукРобота виконана на кафедрі організації судових та правоохоронних органів Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого Міністерства освіти і науки України. Науковий керівник - кандидат юридичних наук, професор Марочкін Іван Єгорович, завідувач кафедри організації судових та правоохоронних органів Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого. України; доктор юридичних наук, професор Долежан Володимир Валентинович, завідувач кафедри теорії, історії держави і права, конституційного права Волинського державного університету імені Лесі Українки. Захист відбудеться “9” квітня 2002 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.086.03 в Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого (61024, м.У Конституції передбачено і субєкт, на якого покладається обовязок надання правової допомоги, - адвокатура. До проблем діяльності адвокатури ще до прийняття названого вище Закону зверталися багато українських учених. Головна мета роботи - розробити концептуальні положення правового статусу адвоката в Україні як члена адвокатської корпорації, з одного боку, а з іншого - як субєкта відповідних процесуальних відносин і на цій підставі сформувати пропозиції, спрямовані на вдосконалення Закону України “Про адвокатуру”, підзаконних актів, процесуальних законів щодо врегулювання діяльності адвоката, а також вивчити й узагальнити практику застосування Правил адвокатської етики в діяльності дисциплінарних палат адвокатури. Поставлена мета обумовила такі завдання дослідження: 1) визначити співвідношення між поняттями “судовий захист” і “надання правової допомоги”; 2) визначити роль адвоката у здійсненні конституційної функції - надання правової допомоги; 3) розкрити зміст поняття “правовий статус адвоката”; 4) виявити неповноту у правовому врегулюванні статусу адвоката; 5) виявити законодавчі прогалини, які перешкоджають здійсненню адвокатом своїх повноважень; 6) на підставі проведеного дослідження сформулювати пропозиції, спрямовані на вдосконалення норм статутного Закону України про адвокатуру щодо врегулювання прав та обовязків, відповідальності й діяльності адвоката як члена адвокатської асоціації, а також правового становища адвоката у правозастосовчих процедурах; 7) прослідкувати механізм дії Правил адвокатської етики. Так, загально-діалектичний метод пізнання було використано для аналізу становлення й розвитку адвокатури і визначення її ролі у правовій державі; історико-правовий - для доктринальної характеристики правового статусу адвоката на різних етапах розвитку держави з 1917 р. і до нашого часу; формально-логічний - для визначення понять “правовий статус”, “гарантії” і подальшого їх використання в більш складних формах мислення - судженнях та умовиводах; соціально-юридичний - для аналізу правових та етичних норм міжнародних і вітчизняних відповідних документів щодо діяльності адвокатури й адвоката; порівняльно-правовий - для виявлення особливостей правового врегулювання та етичних засад діяльності адвоката в різних державах світу; соціологічний - для вивчення й узагальнення думки засуджених щодо ефективності діяльності адвоката у кримінальному процесі, а також зясування ставлення адвокатів до утворення Національної професійної асоціації адвокатів України.До таких дисертант відносить оприлюднення позиції українських державних діячів та деяких адвокатів щодо природи діяльності адвокатури. № 3 рп/2000 визнав, що окрім адвоката у кримінальному процесі як захисник може бути допущена також особа, яка є фахівцем у галузі права і за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи. адвокат кримінальний цивільний суд Дослідник спирається на те, що при визначенні правового статусу адвоката слід враховувати: міжнародні стандарти, що предявляються до професії адвоката; аналіз побудови й діяльності адвокатури в період до Судової реформи 1864 р. і за Судовими статутами 1864 р.; позитивний досвід, накопичений адвокатурою за період з 1922 р. до сьогодення; прийнятний для вітчизняної адвокатури досвід інших країн. Розглядаючи з цих позицій Закон України “Про адвокатуру”, прийнятий Верховною Радою України 19 грудня 1992 р., дисертант зазначає, що він орієнтований на міжнародні стандарти діяльності адвокатури, соціального та правового статусу адвоката. а тому він становить важливу віху у визначенні місця і ролі адвокатури у правовій державі. Таким чином, означився стійкий дисбаланс прав і законних інтересів, обовязків і відповідальності між: а) адвокатом і особою, яка звернулася за правовою допомогою; б) адвокатом і адвокатським утворенням, у складі якого працює адвокат; в) адвокатом і регіональною корпоративною асоціацією; г) корпоративною одиницею і органами адвокатського обєднання на на загальнодержавному рівні.