Специфіка джерельної бази нормативно-правового забезпечення державно-церковних взаємин та правового статусу церкви у Візантійській імперії. Соціокультурні та геополітичні умови генези ромейського права. Історико-культурне надбання слов’ян різних країн.
Аннотация к работе
ПРАВОВИЙ І СОЦІАЛЬНИЙ ЗАХИСТ ПРАВОВАЯ И СОЦИАЛЬНАЯ ЗАЩИТА LEGAL AND SOCIAL PROTECTIONСпецифіка джерельної бази нормативно-правового забезпечення державно-церковних взаємин та правового статусу Церкви у Візантійській імперії, її нерівномірність за різними етапами та регіонами, посилюють актуальність критичного підходу і зіставлення різних носіїв інформації суто правового і релігійного характеру, змушують враховувати конкретний соціокультурний контекст цієї проблеми. Слід підкреслити складні соціокультурні та геополітичні умови генези ромейського права. На формування правової культури візантійців наклали відбиток грецька (елліністична) традиція, класичне римське право, християнські духовні цінності [48, p. За своєю значущістю для розкриття окреслених ракурсів проблеми автор хоче виокремити нормативно-правові акти, спрямовані на регламентацію правової та соціально-піклувальної діяльності Церкви, закріплення за нею конкретних функцій у цих сферах. Умовно розділимо її на державно-церковне законодавство (акти органів державної влади, що регламентували права та обовязки Церкви, насамперед Константинопольського Патріархату) і канонічні акти (прийняті церковними інституціями (соборами, синодами, патріархами тощо).дослідник держави і права Вольфрам Брандес звернув увагу на нормативне регламентування окремих релігійних обрядів (насамперед хрещення) з огляду на їхню роль у подальшому включенні підданих Ромейської імперії у загально-державні соціальні процеси [47]. Окремих аспектів даної праці автор вже торкався у своїх статтях, присвячених церковному судочинству [29], інституту єпископа [26] та правовому статусу монастирів [27], імператорським актам щодо Церкви [25], її судовим привілеям [28]. Поряд з конкретними соціально-економічними і політико-правовими здобутками Церкви і окремих монастирів вони фіксують загальну ситуацію, боротьбу різноманітних угруповань усередині Візантійської Православної Церкви. Саме Закон від 23 березня 431 р. дозволяв шукати притулок не тільки безпосередньо у вівтаря і в самому храмі, а й на території, яка прилягала до храму. Даний закон стосувався храмів, проте в агіографічній літературі наводяться випадки пошуку притулку у монастирях.Церковний ієрарх Кір був скинутий Варданом Філіппіком у 711 р. і увязнений у монастирі Хора [1, с. Монастирі виступали і притулком для чисельних втікачів, що засвідчують і вищезгадані норми, згідно яких власник втрачав свої права на раба, навіть якщо він три роки переховувався у монастирі [40, с. Засновувати монастирі могли і селяни, збудувавши на своїй ділянці церкву, а самому перетворившись на монахів. Такі дрібні монастирі під приводом господарської неспроможності могли передати динату, а його монахів перетворити у париків харистікарію [30, с. Разом з тим, вже 4 Канон Халкідонського Собору (451 р.), 13 Канон VII Вселенського Собору (787 р.), 1 Канон Собору в храмі Святих Апостолів (861 р.), забороняли засновувати монастирі без волі місцевого єпископа, називати монастирями свої володіння та передавати їх іншим особам.Передбачалася можливість звільнення рабів у церкві, а також при вступі до монастиря (після трирічного випробувального терміна перебування у ньому), або за умови, якщо раб став єпископом [20, с. Іоанн Златоуст, який у 398 - 404 рр. будучи Константинопольським Патріархом, підкреслював, що не засуджує тих, хто володіє «будинками, полями, рабами». Разом з тим, він не розглядав рабство природним інститутом, так як Бог, створюючи людину, зробив її вільною [17, с. У V ст. раби втратили право вступати у клір і колони [15, с. Раби, які працювали на землях, що належали Церкві, не підлягали відчуженню разом з нерухомістю згідно VII новели Юстиніана [41, с.Ванькова // Российское византиноведение: Традиции и перспективы: Тезисы докладов ХІХ Всероссийской научной сессии византинистов, Москва, 27-29 января 2011 года. «Тактикон» Никона Черногорца как источник по истории харис-тикариата в Византии / Л. А. Данилов // Духовные ценности в науке, культуре, образовании: сб. материалов науч. конф. … д-ра юрид. наук. 12.00.01: Теория и история права и государства; история учений о праве и государстве; Кубанский гос. ун-т.Печалование патриархов перед василевсами в Византии ІХ - XV вв. Патриарший суд над убийцами в Византии ІХ - XV вв. Отдел VI: Комнины; Отдел VII: Расчленение империи; Отдел VIII: Ласкари и Палеологи. Автор проаналізував їх у контексті спільної реалізації компетенції інституцій Церкви та держави. Автор анализирует их в контексте общей реализации компетенции институтов Церкви и государства.
Список литературы
1. Афиногенов Д.Е. Константинопольский патриархат и иконоборческое движение в Византии (784 - 847 гг.) / Д. Е. Афиногенов. - М. : Индрик, 1997. - 224 с.
2. Болгов Н.Н. Монастыри Юго-Западной Таврики в контексте ранневизантийской культуры / Н.Н. Болгов, Т.В. Смирницких // Могилянські читання 2005: зб. наук. пр. - К. : Фенікс, 2006. - С. 56-62.