Поняття і ознаки товариства з обмеженою відповідальністю. Створення та припинення діяльності товариства з обмеженою відповідальністю шляхом реорганізації і ліквідації. Правове регулювання відносин товариства з обмеженою відповідальністю і його учасників.
Аннотация к работе
Допущені прогалини у регулюванні діяльності товариства з обмеженою відповідальністю призводять до виникнення спорів, недотримання норм законодавства України, що регулює діяльність господарських товариств, виникнення розбіжностей та суперечностей в тлумаченні та розумінні певних положень Цивільного та Господарського кодексів України, Закону України “Про господарські товариства”, виникнення негативних правових наслідків. Практика діяльності організаційно-правових форм підприємництва дає змогу дослідити недоліки законодавства, виявити прогалини в ньому, проаналізувати, порівняти законодавство і досвід України та інших держав. Актуальність дослідження правового становища товариства з обмеженою відповідальністю полягає в тому, що виявлення недоліків і прогалин законодавства на практиці, запозичення законодавчого досвіду зарубіжних країн допоможе удосконалити вітчизняні закони і створити міцне правове підґрунтя для здорового підприємництва. Щербини висвітлюються питання правового становища товариства з обмеженою відповідальністю, розкриваються проблеми створення товариства, правового режиму майна, правового регулювання відносин товариства і його учасників, відповідальності учасників, порядок управління товариством, значення і юридична природа установчих документів, порядок припинення діяльності товариства з обмеженою відповідальністю шляхом реорганізації та ліквідації. Але комплексне дослідження правового статусу товариства з обмеженою відповідальністю з глибоким аналізом суперечностей і недоліків законодавства, яке його визначає, проблем створення та діяльності даного товариства, з порівняльним аналізом вітчизняного та іноземного законодавства з цього питання відсутнє.Закон містить понад 80 параграфів, зупинимось на тій його частині, яка регламентує стадію створення товариства з обмеженою відповідальністю (останні зміни в цю частину нормативного акту були внесені в 1998 р.). Товариства з обмеженою відповідальністю можуть засновуватися однією або кількома особами у відповідності до положень цього Закону та діяти з будь-якою дозволеною законодавством метою (§ 1 Закону). Таким чином, можна зробити висновок, що зазначений Закон „Про товариства з обмеженою відповідальністю” й досі є еталоном зваженого, обґрунтованого з наукової та практичної точок зору ставлення до створення нової організаційно-правової форми підприємництва шляхом оптимального (з огляду на інтереси засновників, учасників, товариства та його кредиторів) поєднання низки рис акціонерного товариства і повного товариства. Дещо подібне трактування зустрічається і в Цивільному Кодексі РРФСР, куди у 1923 році було введено у розділ про товариства особливу їх форму - товариство з обмеженою відповідальністю. Проте окремі риси схожості їх з товариствами з обмеженою відповідальністю не давали підстав визнавати ці колективні утворення новим видом товариств, адже їм були характерні і інші, не властиві товариствам з обмеженою відповідальністю, риси.Державна реєстрація юридичних осіб, тобто і товариства з обмеженою відповідальністю, здійснюється відповідно до Закону України „Про державну реєстрацію юридичних осіб і фізичних осіб - підприємців”, яким установлюється порядок її проведення і документи, що при цьому надаються.
Список литературы
Єдиним установчим документом для товариства з обмеженою відповідальністю є його статут. Це зафіксовано і в Цивільному кодексі України (ст. 143), і в Господарському кодексі України (ст. 82). Кодекси встановлюють обсяг інформації, який обовязково має містити статут. Статут як єдиний установчий документ подається для державної реєстрації товариства з обмеженою відповідальністю до відповідних органів виконавчої влади, де він зі всіма змінами й доповненнями зберігається і є відкритим для ознайомлення.
Таким чином, Цивільний кодекс України встановлює вимоги до змісту статуту товариства. Статут товариства повинен містити найменування товариства, його місцезнаходження, адресу, органи управління товариством, їх компетенцію, порядок прийняття ними рішень, порядок вступу до товариства та виходу з нього, а також розмір статутного капіталу, з визначенням частки кожного учасника; склад та компетенцію органів управління і порядок прийняття ними рішень, розмір і порядок формування резервного фонду, порядок передання (переходу) часток у статутному фонді. Крім цього, у статуті можуть передбачатися: - порядок внесення учасниками додаткових вкладів;
- визначення питань, які належать до виключної компетенції загальних зборів;
- черговість та порядок скликання загальних зборів;
- порядок контролю за діяльністю виконавчого органу;
- порядок проведення аудиторських перевірок діяльності та звітності товариства;
- покладення витрат, повязаних з проведенням аудиторської перевірки, на вимогу учасника товариства;
- питання відчуження учасником товариства своєї частки або її частини третім особам;
- переважне право учасників на купівлю частки або її частини учасника, не пропорційно до розмірів своїх часток;
- порядок реалізації товариством іншим учасникам або третім особам частки (її частини) учасника, придбаної самим товариством;
- порядок переходу до спадкоємця фізичної особи або правонаступника юридичної особи частки учасника товариства;
- строк повідомлення товариства учасником про свій вихід;
- порядок та строк виплати вартості частки учасника при його виході.
Господарський кодекс у свою чергу зазначає, що установчі документи господарського товариства, зокрема товариства з обмеженою відповідальністю, повинні відповідати певним вимогам, які можна поділити на загальні (стосуються всіх видів господарських товариств) та спеціальні (відбивають специфіку певного виду господарського товариства).
Загальні вимоги передбачають включення до установчих документів відомостей про вид товариства; предмет і цілі його діяльності; склад засновників і учасників; склад і компетенцію органів товариства та порядок прийняття ними рішень, включаючи перелік питань, з яких необхідна одностайність або кваліфікована більшість голосів; інші відомості, передбачені статтею 57 ГК, щодо установчих документів субєктів господарювання.
Спеціальні вимоги до змісту статуту товариства з обмеженою відповідальністю стосуються обовязкових (про розмір часток кожного з учасників; розмір, склад і порядок внесення ними вкладів) та факультативних відомостей (про порядок визначення розміру часток учасників залежно від зміни вартості майна, внесеного як вклад; про додаткові внески учасників).
Існує твердження про договірний характер статуту, яке не є новим. У дореволюційній Росії його обґрунтовував В.Я. Максимов, вказуючи, що товариство - обєднання осіб, створене на основі договору, який носив назву “статут”. При наявності одного лише статуту створювалося товариство на паях. Договірний характер статуту обґрунтовує Н.С. Глусь та О.С. Орлова, заперечуючи його офіційність і значення як локального нормативного акту.
Статут приймається шляхом його затвердження загальними зборами засновників товариства з обмеженою відповідальністю. Для прийняття статуту обовязкова згода всіх засновників товариства, як і для договору. Аналогічна і процедура зміни установчих документів: необхідна одностайність при голосуванні.
У статуті не записується конфіденційна інформація, оскільки у відношенні його діє принцип публічності в інтересах надійності ринкового обороту.
У країнах Західної Європи статути товариств підлягають публікації, а державні реєстри юридичних осіб відкриті для ознайомлення з відомостями про субєктів ринку і т.п. В Україні, на жаль, публікацію статутів не здійснюють, а тому для громадськості діяльність товариств з обмеженою відповідальністю - це майже таємниця. Як уже згадувалося, спеціальна правоздатність юридичних осіб призводить до того, що в статутах товариств їхні учасники прагнуть перелічити всі можливі види діяльності, щоб товариство не стало порушником закону у випадку зміни виду діяльності. Тому у статутах містяться дуже часто такі відомості про діяльність товариства, які далекі від дійсності.
Статут повно визначає правовий статус товариства з обмеженою відповідальністю, передусім його правоздатність. Дія статуту розповсюджується на засновників, учасників юридичної особи та третіх осіб. Документ вступає в силу з моменту отримання товариством статусу юридичної особи.
У ньому записані не лише корпоративні права і обовязки, а й корпоративні норми, що мають загальнообовязкове значення для учасників товариства і для тих осіб, які вступатимуть у відносини з товариством. Тому не можна заперечувати офіційний характер статуту.
Таким чином, у регулюванні діяльності товариства з обмеженою відповідальністю поряд із чинними законами найважливішу роль відіграє статут. Те, що не врегульовано законодавством і що є специфічним для даної юридичної особи, повинно регулюватись статутом. У статуті чітко вказується орган управління, його склад і повноваження, розмежовуються компетенція вищого органу і органу управління.
Якщо засновники найняли директора, то йому вони делегують певні повноваження. Дуже важливо, щоб повноваження директора були записані або в статуті, або в окремому положенні про директора, затвердженому зборами учасників. У випадках нечіткого розмежування компетенції зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю та директора виникають конфліктні ситуації.
Все записане у статуті є дуже суттєвим для діяльності товариства з обмеженою відповідальністю і не може бути формальним, поверховим.
Що ж стосується кількості учасників товариства, то про це зазначається у ст. 50 Закону України „Про господарські товариства”, яку доповнено новою частиною другою згідно із Законом України від 27.04.2007р. N 997-V. Данна стаття визначає, що максимальна кількість учасників товариства з обмеженою відповідальністю може досягати 10 осіб.
Із статутом товариства з обмеженою відповідальністю тісно повязані внутрішні документи. Зокрема, Правила внутрішнього трудового розпорядку, Положення про дирекцію, про ревізійну комісію, про філії та представництва і т.п., які конкретизують норми статуту.
Статут може розширити перелік прав учасників товариства, а також визначає питання, що відносяться до виключної компетенції загальних зборів. С.Н.Ландкоф вважав, що статут товариства з обмеженою відповідальністю слід розглядати як спеціальний закон, а у випадку розбіжності між правилом статуту і правилом діючого законодавства спеціальний закон відміняє для цього товариства дію загального закону. Звичайно, це - перебільшення. Ні в якому випадку не можна допускати, щоб статут не відповідав чинному законодавству чи відміняв норми законів. Проте варто погодитись з тим, що статут є актом локального характеру. Обґрунтовують такий погляд А.В. Міцкевич, Л.Б. Гальперін.
Як локальний нормативний акт статут повинен відповідати всім вимогам законодавства, інакше товариству буде відмовлено у державній реєстрації. Якщо ж після реєстрації виявиться, що установчі документи суперечать нормам чинного законодавства, то державна реєстрація буде скасована у судовому порядку.
У випадках виявлення невідповідності установчих документів законам України потрібно надати право відміни реєстрації самим органам реєстрації, щоб не обтяжувати суди такими справами.
Слід зазначити, що суттєвим внеском нового законодавства є те, що господарські товариства дозволено створювати на основі статуту без обовязкового підписання установчого договору. Таким чином законодавець вирішив тривалий спір щодо призначення та статусу установчого договору: чи є цей договір установчим документом, або лише внутрішнім документом засновників, яким урегульовано їх взаємні права та обовязки стосовно товариства.