Правове становище національних меншин Півдня України у складі Російської імперії наприкінці ХVІІІ – на початку ХХ ст. (на матеріалах Одеси) - Автореферат

ОДЕСЬКА НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ Робота виконана в Одеській національній юридичній академії Міністерства освіти і науки України. Одеська національна юридична академія, декан магістратури державної служби Захист відбудеться 12 липня 2008 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 41.086.01 Одеської національної юридичної академії за адресою: 65009, м. З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Одеської національної юридичної академії за адресою: м.Правовою основою етнонаціональної політики в України сьогодні є: Декларація прав національностей України 1991 року, Закон "Про національні меншини" 1992 р. та Конституція України 1996 р., які відповідають міжнародно-правовим актам, що регулюють сферу етнонаціональних відносин. Законодавча база України спирається на принципи Загальної декларації прав людини, Міжнародного пакту про громадянські та політичні права і Факультативного протоколу до нього, Декларації 47-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН про права осіб, що належать до національних або етнічних, релігійних і мовних меншин, розділу Заключного акта Ради з безпеки та співробітництва в Європі з прав людини, Документа Копенгагенської конференції з питань людського виміру ОБСЄ, Гаазьких рекомендацій з прав національних меншин на освіту, Ослівських рекомендацій щодо мовних прав національних меншин, Рамкової конвенції Ради Європи про захист національних меншин та ін. Стаття 3 Закону України "Про національні меншини в Україні" визначає національні меншини як "групи громадян України, які не є українцями за національністю, виявляють почуття національного самоусвідомлення та спільності між собою". Рекомендація № 1255 Про захист прав національних меншин Парламентської Асамблеї від 31 січня 1995р. подає визначення "національної меншини", як "групу осіб у будь-якій державі, які: а) мешкають на території цієї держави та є її громадянами; б) підтримують давні безперервні звязки з цією державою; в) мають чіткі етнічні, культурні, релігійні та мовні особливості; г) є достатньо представницькими, хоча і менш багато чисельними порівняно з іншим населенням цієї держави або окремого регіону держави; д) прагнуть до збереження елементів, що складають їх спільну своєрідність, у тому числі власні культуру, традиції, релігію та мову". Варто зазначити, що значна кількість праць, присвячених у тому числі поняттям "нація", "етнос", "етнічна меншина", "національна меншина" (Ю.І.Перший розділ "Національна політика Російської імперії та формування національних громад на Півдні України наприкінці XVIII - на початку ХХ ст." складається з трьох підрозділів. Протягом кінця ХХ - початку ХХІ ст. зявилася значна кількість праць, присвячених поняттям "нація" та "етнос", "етнічна" та "національна меншина", пошуку їх співвідношення між собою. У звязку з цим, для визначення правового становища національних меншин на Півдні України наприкінці XVIII - на початку ХХ ст., зокрема на території міста Одеса, необхідно виокремити межі категорії "національна меншина". В залежності від політики державних структур щодо національних меншин (асиміляційної чи плюралістичної) відбуваються її самовідтворення і розвиток, а відповідно формується позиція щодо держави (від конформістської до радикально-конфронтаційної); по-четверте, національна меншина прагне зберегти свої особливості в мові, культурі, релігії, для чого створює спеціальні інституції, національно-культурні центри, освітні товариства тощо. Національна політика Російської держави, яка почала формуватися ще у XV - XVI ст.ст. характеризувалася: захопленням земель, які уряд вважав для себе життєво необхідними; використовуванням приєднаних територій в якості джерела сировини та продуктів харчування для російської етнічної території; для досягнення цього проводилась поступова політика асиміляції; для запровадження асиміляційних процесів уряд шукав співробітництва з лояльними представниками панівних верств, які пізніше були інтегровані і прийняті до аристократії імперії; ідеологічним обґрунтуванням агресії здебільшого були релігійні, місіонерські мотиви: просвітництво "бусурман" (Казанське та Астраханське ханства); захист одновірців (Грузія, Вірменія, Україна, Польща); викорінення язичництва, навернення на "справжню віру" та впровадження просвітництва (Північний Кавказ, Сибір).Це обумовлено тим, що вони становили певні групи громадян країни (або не громадян, тих, що постійно проживали на її території), яка поступалася в чисельному відношенні решті громадян, не займала домінуючого становища у суспільстві, що обумовлювало відстоювання цими групами своїх політичних прав і встановлення засобів юридичного захисту. При цьому означені групи були достатніми для впливу на політичне життя міста та регіону; прагнули зберегти свої особливості в мові, культурі, релігії, для чого створювали спеціальні інституції, національно-культурні центр

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ