Дослідження проблем правового регулювання використання та охорони земель оздоровчого призначення. Збереження природного середовища лікувально-оздоровчих місцевостей і курортів. Правовий статус власників та користувачів земель оздоровчого призначення.
Аннотация к работе
Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук Спеціальність 12.00.06 - Земельне право; аграрне право; екологічне право; природоресурсне правоНауковий керівник: доктор юридичних наук, професор, академік НАПРН України Погрібний Олексій Олексійович, Національна академія правових наук України, головний вчений секретар (м. Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, доцент Уркевич Віталій Юрійович, Національна юридична академія України ім. Харків) кандидат юридичних наук Черкаська Наталія Вікторівна, Донецький національний університет МОН України, доцент кафедри господарського права (м. Захист відбудеться “15” жовтня 2010 року о 1400 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 11.170.02 в Інституті економіко-правових досліджень НАН України за адресою: 83048, м. З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту економіко-правових досліджень НАН України за адресою: 83048, м.Оскільки людина, її життя і здоровя визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а права людини та їх гарантії визначають зміст та спрямованість діяльності держави, суспільство і держава повинні приділяти особливу увагу використанню та охороні земель оздоровчого призначення, відновленню природних лікувальних ресурсів лікувально-оздоровчих місцевостей і курортів, проте наразі має місце порушення правового режиму зазначеної категорії земель. Збереження навколишнього природного середовища лікувально-оздоровчих місцевостей і курортів, раціональне використання земель оздоровчого призначення є основною метою, що стоїть перед вітчизняним земельним та екологічним законодавством. Дана мета визначає спрямованість і зміст законів і підзаконних актів, що визначають порядок використання та охорони земель оздоровчого призначення. Питанням збереження і відновлення природних лікувальних ресурсів, які використовуються для медичної реабілітації, профілактики захворювань і лікування людей в законодавстві приділяється основна увага, проте законодавство з проблем використання і охорони земель оздоровчого призначення нині перебуває на стадії становлення. Дисертаційна робота виконана відповідно до плану науково-дослідних робіт Одеського державного університету внутрішніх справ за темою «Роль та місце ОВС у розбудові демократичної правової держави» (державна реєстрація № 0105U000657), у якій дисертантка брала участь як співвиконавець і в межах якої авторкою проведено аналіз проблем правового регулювання використання та охорони земель оздоровчого призначення та визначено шляхи подальшого вдосконалення законодавства та практики його застосування.Землі оздоровчого призначення як обєкт правового регулювання використання та охорони аналізуються історичні засади розвитку законодавства в галузі використання та охорони земель оздоровчого призначення, розглядаються основні ознаки правового режиму земель оздоровчого призначення, досліджуються актуальні питання використання та охорони територій лікувально-оздоровчих місцевостей та курортів. «Історичні засади розвитку законодавства в галузі використання та охорони земель оздоровчого призначення», аналізуючи історію становлення і розвитку законодавства в цій сфері, автор виділяє наступні етапи: 1) 1717-1916 рр., коли за наказом Петра І розпочалися пошуки місцевостей з лікувальними властивостями, засновано перші курорти як на території України в складі Російської імперії, так і на західноукраїнських землях в складі Австро-Угорської імперії та Польщі; 2) 1917-1944 рр., коли території курортів оголошено загальнодержавною власністю; визначено засади управління лікувально-оздоровчими місцевостями; запроваджено зони санітарної (гірничо-санітарної) охорони, а також прийнято ряд декретів щодо організації курортної справи; 3) 1945-1969 рр., коли більшість санаторіїв і земельні ділянки, на яких вони були розташовані, передано в підвідомчість профспілкам; Основи земельного законодавства Союзу РСР і союзних республік» від 13 грудня 1968 р. закріпили за лікувально-оздоровчими місцевостями та курортами статус особливо охоронюваних територій, а також відбувся розподіл курортів на загальносоюзні, республіканські та курорти місцевого значення; 4) 1970-1990 рр., коли прийнято Земельний кодекс УРСР від 8 липня 1970 р., що закріпив склад земель курортів і правовий режим їх територій, встановивши обмеження господарської діяльності; закріплено заходи правової охорони курортів; постановами Ради Міністрів УРСР визначено ряд курортів республіканського значення; розмежовано повноваження з управління територіями курортів між профспілками, органами державної влади та органами місцевого самоврядування, а також прийнято значну кількість підзаконних нормативних актів, які прямо чи опосередковано регулювали використання територій курортів та лікувально-оздоровчих місцевостей; 5) з 1991 року до цього часу, що ознаменувався формуванням нової нормативно-правової бази, в тому числі в галузі використання та охорони земель оздоровчого призначення, зокрема, прийняттям Земельного кодексу України від 1992 р.