Поняття права приватної власності за законодавством України. Форми власності відповідно до її суб"єктів: приватна, державна, комунальна. Первісні та похідні підстави виникнення права власності на окремі види майна, порядок його набуття й умови здійснення.
Аннотация к работе
В Україні правовий статус цього фундаментального інституту спирається на низку нормативно-правових актів, серед яких чільне місце посідає Конституція України, що у ст.41 визнає право приватної власності непорушним. У той же час, Основний Закон у ст.13 встановлює рівність усіх субєктів права власності перед законом, та Цивільний кодекс, ст. В період розбудови в державі ринкової економіки, приватна власність виходить на перше місце, оскільки вона є рушійною силою і передумовою розвитку ринкових відносин. Тому особливо важливим є легалізація, законодавче забезпечення правовідносин, що виникають з приводу обєктів приватної власності. Перехід величезної кількості обєктів із державної до приватної власності ще з початку незалежності не завжди відбувався правовими методами.Для громадян основною індивідуальною формою привласнення певних матеріальних благ була особиста власність. Однак наприкінці 80-х - на початку 90-х p. стали відбуватися такі соціально-економічні та політичні процеси, які засвідчили подальшу безперспективність соціалістичного шляху розвитку суспільства, започаткували умови для кардинального реформування правового регулювання відносин власності в СРСР і УРСР. Якщо розглядати приватну власність у порівнянні із особистою власністю, то варто зазначити, що особиста власність випливала із соціалістичної, тобто була у не рівному положенні поряд з іншими формами власності, на противагу цьому, приватна власність знаходиться на рівних умовах з іншими формами власності. Також важливим положенням є те, що особиста власність в радянському праві називалась «особистою» для того, щоб підкреслити, що вона може бути використана тільки для задоволення особистих потреб власника, але не для отримання доходу чи спекуляції. Приватна власність передбачає як задоволення особистих потреб власника так і отримання доходу.В Україні до прийняття ЦК 2003 р. діяв закон “Про власність”, в якому у ст.11 лише фізичні особи (громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства) визнавалися приватними власниками. Фізичні особи як субєкти приватної власності можуть користуватися будь-якими елементами, що складають “пучок прав власника”, зокрема, володінням, користуванням, розпорядженням. Таким чином, фізичні особи здійснюють своє право власності та набувають майно у власність усіма можливими, не забороненими законом способами. Особливості фізичних осіб як субєктів права приватної власності існують лише тоді, коли перехід чи здійснення цього права безпосередньо повязані із фізичною природою людини - власника. У вищезгаданій постанові Пленуму ВСУ, наприклад, розяснюється, що оскільки згідно зі ст.17 ЗК земельна ділянка для будівництва жилого будинку і господарських будівель надається громадянину у приватну власність, участь інших осіб у будівництві не створює для них права приватної власності на жилий будинок, крім випадків, коли це передбачено законом.Ці підстави дають змогу власнику здійснювати свої правомочності стосовно майна у повному обсязі. Виникнення права власності у одного власника може бути логічним наслідком його припинення для іншого власника, наприклад із відчуженням майна, тому у таких випадках може йти мова про трансформацію субєктного складу правовідносин власності. Діями, внаслідок яких виникає право власності, також можуть бути як юридичні вчинки так і юридичні акти, в залежності від того чи мав намір власник своїми діями створити юридичні наслідки. Правові норми цих статей у своїх гіпотезах встановлюють юридичні факти, що слугують первісними підставами виникнення права власності, а в диспозиціях описуються дії претендента на право власності, залежно від яких він стає власником або ні. Момент виникнення права власності у набувача майна за договором має велике практичне і теоретичне значення, оскільки саме з цього моменту на набувача переходить тягар утримання власності, ризик випадкової загибелі майна.Право приватної власності передбачає наділення громадянина-власника юридично забезпеченою можливістю здійснювати у передбачених законом межах права щодо володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону, і використовувати таке майно для господарської та іншої не забороненої законом діяльності. Недотримання власником встановлених законодавством України вимог може бути підставою для відмови у захисті права приватної власності, оскільки цивільні права охороняються законом лише за умови, що їхнє здійснення не суперечить призначенню цих прав у суспільстві. Володіння обєктами права приватної власності (тобто фактичне панування над річчю чи фактичне утримання її в сфері власних потреб власника) кожен громадянин здійснює самостійно або за власною волею спільно з іншими особами (як фізичними так і юридичними), зокрема членами сімї. Власник вправі передати належне йому майно у володіння інших осіб, не втрачаючи при цьому права власності.
План
Зміст
Вступ
1. Поняття права приватної власності за законодавством України