Правове регулювання відхилень від нормальної тривалості робочого часу - Автореферат

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наукРобота виконана в Університеті внутрішніх справ Міністерства внутрішніх справ України м. Науковий керівник: кандидат юридичних наук, доцент Гоц Василь Якович начальник кафедри трудового, екологічного та аграрного права Університету внутрішніх справ Офіційні опоненти: Заслужений діяч науки і техніки, доктор юридичних наук, професор Процевський Олександр Іванович директор інституту економіки та права Харківського державного педагогічного університету імені Г.Сковороди кандидат юридичних наук Хуторян Наталія Миколаївна старший науковий співробітник відділу з проблем цивільного, трудового та підприємницького права Інституту держави і права ім. Захист відбудеться “9” 09 1999 року о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.26.001.06 при Київському університеті імені Тараса Шевченка (252017, вул.Особливе місце в цьому процесі посідає правове регулювання робочого часу та відхилень від його нормативного закріплення. За часів Радянського Союзу деякі проблеми регулювання робочого часу та відхилень від його нормальної тривалості розглядалися в наукових працях М.Г. Наукові праці названих учених являють собою добротний фундамент для подальшого дослідження проблем робочого часу та відхилень від його нормальної тривалості в сучасних умовах з урахуванням специфіки національного законодавства і нових умов економічного господарювання. З урахуванням мети дослідження і не претендуючи на повне та безперечне висвітлення всіх нюансів цієї складної проблеми, автор прагнула вирішити такі основні завдання: - дослідити основний понятійний апарат законодавства про робочий час та відхилень від його нормальної тривалості; Досліджуючи правове регулювання відхилень від нормальної тривалості робочого часу, дисертант сформулювала низку нових положень, які виносяться на захист: - визначення поняття робочого часу, основних його нормативів, складу, режиму, а також відхилень від його нормальної тривалості в умовах ринкової економіки;У першому розділі дисертації “Загальна характеристика робочого часу та відхилень від його нормальної тривалості в умовах ринкової економіки” дається наукове обґрунтування тези про те, що норма робочого часу (робочий день, робочий тиждень) виступає юридичним засобом охорони праці та найважливішою гарантією реалізації конституційного права на працю в нових умовах господарювання. Норма ж нормальної тривалості робочого часу поєднує потреби суспільства із соціально-фізіологічними потребами окремої людини, має обовязковий характер і ретельно забезпечується відповідним юридичним інструментарієм. Юридичне поняття робочого часу автор визначає, як установлений законом або на його підставі колективним договором чи угодою сторін період, протягом якого працівник згідно з правилами внутрішнього трудового розпорядку повинен виконувати свою трудову функцію. Оскільки поряд із загальним поняттям робочого часу (його нормальної тривалості) чинне законодавство називає й інші його різновиди, то з метою узагальнення є сенс іменувати їх відхиленнями від нормальної тривалості робочого часу. Відтак, відхилення від нормальної тривалості робочого часу треба визначати як дозволені законодавством випадки виконання трудових обовязків у межах зменшення чи збільшення загальновстановленої норми робочого часу.На завершення дисертаційного дослідження проблем правового регулювання відхилень від нормальної тривалості робочого часу в умовах ринкової економіки автор аргументовано висуває низку теоретичних та практичних пропозицій: 1. Важливою складовою суспільно-трудових відносин є тривалість робочого часу, протягом якого працівник відповідно до чинного законодавства, колективних та індивідуальних угод, правил внутрішнього трудового розпорядку зобовязаний виконувати певну роботу у визначеному місці. Тому юридичну категорію “робочий час” треба визначити як встановлений законом або на його основі колективним договором чи угодою сторін період, протягом якого працівник згідно з правилами внутрішнього трудового розпорядку повинен виконувати свою трудову функцію. Відхилення від нормальної тривалості робочого часу передбачають дозволені законодавством випадки виконання трудових обовязків у межах зменшення або збільшення загальновстановленої норми робочого часу. Диференціація правового регулювання відхилень від нормальної тривалості робочого часу здійснюється за допомогою централізованих і локальних норм.

2. Основний зміст роботи

На завершення дисертаційного дослідження проблем правового регулювання відхилень від нормальної тривалості робочого часу в умовах ринкової економіки автор аргументовано висуває низку теоретичних та практичних пропозицій: 1. Важливою складовою суспільно-трудових відносин є тривалість робочого часу, протягом якого працівник відповідно до чинного законодавства, колективних та індивідуальних угод, правил внутрішнього трудового розпорядку зобовязаний виконувати певну роботу у визначеному місці. Тому юридичну категорію “робочий час” треба визначити як встановлений законом або на його основі колективним договором чи угодою сторін період, протягом якого працівник згідно з правилами внутрішнього трудового розпорядку повинен виконувати свою трудову функцію. Таку наукову дефініцію треба внести у відповідну статтю КЗПП України.

2. Водночас поряд із загальним поняттям робочого часу законодавство дозволяє відхилення від його нормальної тривалості. Це неповний та ненормований робочий час, надурочні роботи, праця за сумісництвом, праця у вихідні та святкові дні, чергування тощо. Відхилення від нормальної тривалості робочого часу передбачають дозволені законодавством випадки виконання трудових обовязків у межах зменшення або збільшення загальновстановленої норми робочого часу.

3. Диференціація правового регулювання відхилень від нормальної тривалості робочого часу здійснюється за допомогою централізованих і локальних норм. Розмежовуючи сферу їх впливу, автор чітко визначає, що централізовані норми повинні встановлювати мінімум (максимум) певних соціальних благ, прав, обмежень, а локальні, в свою чергу, мають деталізувати, конкретизувати окремі положення щодо робочого часу і відхилень від його нормальної тривалості на конкретному підприємстві, в установі, організації.

4. Широка диференціація норм про робочий час повинна мати своє логічне завершення в індивідуальних угодах, що укладаються сторонами трудового договору і в яких враховуються види та форми власності, особливості виробництва та природних умов, характер праці, субєктивні ознаки тощо. Отже, індивідуальні угоди виступають важливим засобом також і правового регулювання неповного робочого часу та праці за сумісництвом.

5. З метою створення умов для повнішої реалізації деяким категоріям працівників права на працю необхідно нормативно розширити перелік випадків, коли роботодавець зобовязаний задовольнити прохання іншої сторони трудового договору про встановлення неповного робочого часу. До такої категорії треба віднести тих, хто в силу обєктивних причин не може працювати нормальну тривалість робочого часу.

6. Враховуючи подібність (але не тотожність) таких суспільно-трудових явищ, як сумісництво і суміщення, автор доводить доцільність внесення до чинного законодавства (КЗПП України) окремої статті, яка визначить їх поняття, підстави виникнення, порядок (процедуру) встановлення.

7. За умов переходу до ринкових відносин великої ваги щодо впорядкування та розвязання питань стосовно тривалості робочого часу набуває колективний договір як найважливіша форма локальної нормотворчості на будь-якому підприємстві, в установі, організації. З урахуванням умов сьогодення колективний договір необхідно визначити як таку локально-правову письмову угоду, що укладається між роботодавцем і органом, уповноваженим трудовим колективом, на підставі та в межах чинного законодавства з метою узгодження інтересів сторін і врегулювання виробничих, трудових, економічних, соціально-побутових відносин на підприємстві, в установі, організації та їх структурних підрозділах.

8. Сприймаючи як необхідне важливість колективного договору щодо регулювання відхилень від нормальної тривалості робочого часу, зокрема, надурочних робіт і ненормованого робочого часу, та потребу подальшого вдосконалення норм права, що складають даний інститут, є сенс внести до чинного законодавства відповідні зміни, які зазначені в дисертації і виносяться на захист.

9. Складаючи поняття ненормованого робочого дня, необхідно вказати, що це час нормальної тривалості, протягом якого можлива праця понад загальновстановлені норми, при цьому особливий характер діяльності певної категорії працівників компенсується відпусткою, а у випадках, передбачених законодавством, і додатковою оплатою. Зважаючи на важливість означеної юридичної категорії для регулювання суспільно-трудових відносин в умовах правової соціально орієнтованої держави, автор вважає доцільним доповнити чинний Кодекс законів про працю України статтею, яка б містила сукупність відповідних норм, що визначали б поняття ненормованого робочого дня, його субєкти і порядок встановлення, пільги й компенсації тощо.

10. Проведене дослідження дозволяє скласти поняття надурочних робіт як таких, які наймані працівники виконують за розпорядженням власника чи уповноваженого ним органу понад встановлену тривалість робочого часу на тому ж підприємстві, в установі, організації, де вони працюють за основним часом і праця яких оплачується у підвищеному розмірі.

11. Оскільки закон встановлює максимально граничні норми щодо надурочних робіт, вбачається слушним, щоб порядок залучення працівників до них визначався з урахуванням місцевих умов сторонами колективного договору.

Список опублікованих праць, що відбивають основні положення дисертації

Венедиктова В.М. Деякі питання правового регулювання робочого часу //Актуал. пробл. сучасн. науки в дослідженнях молодих вчених. - Вип.1: Матеріали наук. конф. молодих учених Ун. внутр. справ. - Харків: Ун-т внутр. справ, 1996.-С. 38-39.

Венедиктова В.М. Деякі питання соціального захисту працюючих жінок // Актуал. пробл. сучасн. науки в дослідженнях молодих вчених: 3б. наук. праць. -Вип. 3;4 (ч.2).- Харків: Ун-т внутр. справ: Основа, 1997.- С. 320-322.

Венедиктов В.С., В.М. Венедиктова. Рабочее время и время одыха подействующему законодательству о труде Украины.Учеб. пособие. - Харьков. - Ун-т внутр. дел, 1998. - 51с.

Венедиктова В.М. Визначення поняття робочого часу в умовах ринкової економіки// Вісн. Ун. внутр. справ. - Вип. 5. -Харків, 1999.- С. 212-216.

Венедиктова В.М. Правове регулювання неповного робочого часу в умовах ринкової економіки: Наук.-практ. Посібник. - Харків, 1999.- 37с.

Венедиктова В.М., О.А. Савченко. Деякі правові питання прийому на роботу (службу) осіб професорсько-викладацького складу закладів освіти МВС України // Актуал. пробл. сучасн. науки в дослідженнях молодих вчених: 3б. наук. праць. - Вип. 5. - 1999. - С. 89-94.

Венедиктова В.М. Правове регулювання ненормованого робочого часу в умовах ринкової економіки//Право України. - 1999. - № 7. - С. 104-107.

Венедиктова В.М. Диференціація правового регулювання відхилень від нормальної тривалості робочого часу // Вісн. Ун. внутр. справ. - Вип.6. - Харків. - 1999. - С. 310-314.

Венедиктова В.М. Правове регулювання робочого часу працівників органів внутрішніх справ // Вісн. Ун. Внутр. Справ. - Вип. 8. - Харків. - 1999. - С. 127-130.