Виявлення теоретичних аспектів правового регулювання відносин у сфері соціального партнерства. Правовий статус держави та органів місцевого самоврядування – суб’єктів соціального партнерства. Дослідження практики укладення колективних угод та договорів.
Аннотация к работе
Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наукДисертацію присвячено комплексному дослідженню теоретичних та практичних проблем правового регулювання соціального партнерства в Україні. Проаналізовано історію розвитку законодавства України про соціальне партнерство, на основі чого виділено сім етапів його становлення та розвитку. Визначено поняття “соціальне партнерство” та досліджено основні форми соціального партнерства. Зроблено висновки щодо необхідності внесення відповідних змін та доповнень до чинного законодавства про колективні договори та угоди. Обосновано положение о том, что основными формами социального партнерства являются: коллективно-переговорный процесс заключения коллективных договоров и соглашений; участие работников в управлении предприятиями; взаимные консультации сторон по вопросам регулирования трудовых отношений; примирительно-посреднические процедуры в решении коллективных трудовых споров; механизмы контроля за исполнением обязательств по коллективным договорам и соглашениям.Із світового досвіду випливає, що ефективне співробітництво між вказаними субєктами, яке сприяє належній соціальній стабільності в суспільстві, забезпечується за допомогою механізму соціального партнерства, який включає в себе системно організований комплекс юридичних заходів, необхідних для досягнення соціальної злагоди в державі. Враховуючи необхідність прийняття нового Трудового кодексу, соціальне партнерство в Україні повинно стати міцним підґрунтям стабільності та максимального уникнення потенційної конфліктності будь-яких суспільних відносин, певною моделлю взаємовідносин між державою, роботодавцями та найманими працівниками. Усе це ставить перед наукою трудового права завдання створення цілісної концепції подальшого розвитку соціального партнерства в Україні. Зокрема, історичний, діалектичний і порівняльно-правовий методи застосовувалися при вивченні законодавства України та законодавства інших держав, а також конвенцій і рекомендацій МОП щодо правового регулювання соціального партнерства; абстрагування й узагальнення - у процесі розробки дефініцій таких правових понять, як “соціальне партнерство”, “повноваження організацій роботодавців”, “колективна угода”, “генеральна угода”, “колективний договір”; системно-структурний - при дослідженні соціального партнерства як цілісного правового механізму та визначенні його специфічних рис і структурних елементів; формально-логічний - для розуміння сутності та тлумачення окремих правових норм щодо діяльності субєктів соціального партнерства, що дало змогу виявити суперечності у правовому регулюванні; статистичний - для визначення та узагальнення практики укладення колективних договорів та угод; формально-юридичний - у процесі створення нових правових норм і приписів щодо правового регулювання соціального партнерства та їх удосконалення. Пропонується власне визначення поняття “соціальне партнерство” як системи врегульованих нормами права відносин, звязків між найманими працівниками в особі їх представників (професійних спілок та інших уповноважених представників трудового колективу), з одного боку, та роботодавцями (організаціями роботодавців чи їх обєднаннями) - з другого, а також державою в особі органів державної виконавчої влади та/або органами місцевого самоврядування як партнерів у процесі реалізації соціально-економічних прав та інтересів сторін соціального партнерства.У підрозділі 1.1 “Історія розвитку законодавства про соціальне партнерство” аналіз законодавства про соціальне партнерство показав, що створення механізму соціального партнерства в регулюванні трудових відносин - результат довготривалої історичної еволюції, яка пройшла сім етапів. VI етап (1970-1993 рр.) своєю ознакою має значні позитивні моменти в правовому регулюванні соціального партнерства в питаннях правової характеристики трудового колективу та форм його діяльності, визначенні професійної спілки як представника та захисника інтересів працівників, правової регламентації питань укладення та дії колективного договору, встановленні порядку вирішення колективних трудових спорів. VII етап (з 1993 р. і до нинішнього часу) характеризується кардинальними змінами в правовому регулюванні механізму соціального партнерства та становленням його основних елементів відповідно до міжнародно-правових принципів соціального партнерства. У підрозділі 1.