Правове регулювання національної депортації з Кримської АРСР та репатріації до Автономної Республіки Крим у складі України (1941-1996 рр): історико-правове дослідження - Автореферат

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ ПОЛІТИКО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ДЕПОРТАЦІЇ З КРИМСЬКОЇ АРСР ТА РЕПАТРІАЦІЇ ДО АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ У СКЛАДІ УКРАЇНИ (1941 - 1996 рр.): історико-правове дослідженняРобота виконана на кафедрі історико-правових дисциплін Таврійського національного університету ім.В.І.Вернадського Міністерства освіти і науки України. Науковий керівник - доктор юридичних наук, професор Тимощук Олександр Валентинович, Таврійський національний університет ім. Офіційни опоненти: доктор юридичних наук, професор член-кореспондент АПРН України Скакун Ольга Федорівна, Національний університет внутрішніх справ, професор кафедри теорії та історії держави і права; доктор історичних наук, кандидат юридичних наук, Тимченко Сергій Михайлович Запорізький державний університет, ректор. Захист відбудеться “5” жовтня 2005 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 64.700.03 у Національному університеті внутрішніх справ за адресою м.У постанові Верховної Ради УРСР “Про порядок введення у дію Закону Української РСР “Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні” від 17 квітня 1991 р. зазначалося, що дія низки статей цього закону не поширюється на репресовані народи, оскільки питання про їхню реабілітацію вирішено в Декларації Верховної Ради СРСР від 14 листопада 1989 р. Український парламент прийняв Закон “Про національні меншини в Україні” (чинний з 25 червня 1992 р.), згідно з яким питання про повернення (репатріацію) на територію України представників депортованих народів вирішувалися актами і угодами України з іншими державами. Мета дослідження полягає у ретроспективному комплексному і водночас порівняльно-правовому вивченні системи нормативно-правових актів і політичних документів (КПРС) щодо примусових переселень народів Криму в роки Другої світової війни та повернення депортованих народів до Криму у другій половині ХХ ст. Метод системного (системно-структурного та системно-функціонального) аналізу допоміг розглянути у системі процеси національної депортації та репатріації, їх політичні та правові засади за часів радянської влади, виявити норми сучасного законодавства України по відновленню прав депортованих осіб та встановити функціональні особливості цих норм, що виявляють себе у процесі реалізації - адаптації, інтеграції депортованих осіб в українське суспільство. Герменевтичний метод слугував відтворенню сутності змісту текстових (письмових) джерел інформації (архівні матеріали, опубліковані документи, матеріали преси, мемуарна література), завдяки чому зроблено висновок про національний характер депортації народів у Криму; зясовано правовий статус примусово переселених народів у місцях спеціальних поселень; визначено стан правового регулювання репатріації депортованих народів Криму та заходів щодо забезпечення їхніх прав.Чехович) дає змістовно насичені та юридично виважені характеристики - “насильне вигнання”, “заслання”, “вислання”, “переселення цілих народів, етнічних груп, їх частин або окремих представників з їхньої історичної батьківщини, етнічних територій або місць компактного мешкання”, “позасудове примусове (недобровільне) переселення народів (націй, національностей, етнічних груп, етнічних спільнот) з місць їх постійного проживання на підставі розпоряджень державних органів або інших, утворених для його здійснення, органів колишнього Союзу РСР”. (прийнятий Верховною Радою, але не підписаний Президентом) “Про відновлення прав осіб, депортованих за національною ознакою”, де наведено наступне офіційне визначення депортації за національною ознакою: насильницьке переселення народів, національних меншин та осіб з місць постійного проживання на підставі рішень, прийнятих органами державної влади колишнього СРСР. Враховуючи вказані наукові підходи до пояснення депортації та сучасні законодавчі положення з цього питання, авторка вважає, що зазначена депортація є легалізованим (ґрунтується на нормах права і політичних рішеннях) і позасудовим (має адміністративний характер і не підлягає судовому оскарженню) державним примусом у формах виселення або переселення окремих народів, етнічних груп та їхніх представників, особливо тих народів, які не піддаються асиміляційному тискові, ведуть боротьбу за право на самовизначення, тяжіють до набуття автономії або відокремлення. Тому особами, які належать до депортованих народів (націй, національностей, етнічних груп, етнічних спільнот), що зазнали репресій та були примусово (недобровільно) переселені з території України, вважаються ті, котрі були примусово (недобровільно) переселені за межі України, а також їхні сімї (чоловік, дружина, діти, онуки). Депортація передбачає виконання чужих задумів і інтересів, спонукає депортованих осіб до дій, що диктуються владними структурами і виражаються у небажаному нехтуванні власними можливостями, тобто депортація є своєрідною формою обліку та примусу державою її групових (не індивідуальних) політичних супротивників.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ