Вплив об’єктивних та суб’єктивних факторів на процес формування правової свідомості особи. Способи, інститути та агенти правової соціалізації особи, їх прояви в українському суспільстві. Шляхи вдосконалення правової соціалізації та ресоціалізації особи.
Аннотация к работе
Національна академія наук України Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наукСтановлення України як незалежної, демократичної, соціальної та правової держави потребує формування соціально-активної особи з високим рівнем правової свідомості та правової культури, що є позитивним результатом її правової соціалізації. Вивчення основних механізмів правової соціалізації особи, факторів, що сприятимуть визнанню особою права як основного регулятора суспільних відносин, дозволить визначити шляхи та напрями вдосконалення правової системи, а, отже, забезпечити становлення оновленого демократичного українського суспільства. Як наслідок, існування обєктивної потреби пошуку оптимальних шляхів вдосконалення правової соціалізації особи в сучасних умовах розвитку суспільства, потребує глибокого та всебічного дослідження проблем, що повязані з визначенням її мети, функцій, механізму реалізації та наслідками, як позитивного, так і негативного характеру. Значний здобуток у дослідження проблем правової соціалізації особи внесли праці, що присвячені вивченню загальних питань правосвідомості, правовим, соціально-психологічним аспектам правомірної поведінки, соціально-правової активності особи, правового нігілізму та інших аспектів даної проблеми зробили такі відомі дореволюційні вчені як І.О. Незважаючи на значний інтерес серед теоретиків права та інших науковців до процесу правової соціалізації особи на сьогоднішній день у вітчизняній юридичній науці відсутнє комплексне дослідження процесу правової соціалізації особи, а розглядаються лише окремі його аспекти, а саме: ціннісний аспект правової соціалізації особи в основу якого покладенню ціннісне відношення до права аналізувався І.В."Правова соціалізація як обєкт теоретичного дослідження" складається з трьох підрозділів, у яких розглядаються теоретико-методологічні засади дослідження правової соціалізації особи, виникнення, становлення та зміст даного поняття, визначаються функції, механізм, інститути, агенти та стадії правової соціалізації особи, а також проблеми правової ресоціалізації. У першому підрозділі “Правова соціалізація особи: поняття, види та функції”, автор розглядає правову соціалізацію особи як органічну частину процесу загальної соціалізації особи і є специфічним проявом її загальних законів у сфері формування і розвитку соціально-активної особи з високим рівнем правової культури та правосвідомості, а, отже, потребує поєднання наукових знань філософії, психології, соціології і теорії права. Як результат аналізу основних підходів до визначення поняття “правова соціалізація особи”, а також дослідження співвідношення понять “правова соціалізація” і “правове виховання” в дисертації наводиться власне визначення правової соціалізації особи, як процесу формування особи з відповідним рівнем правової свідомості, що проявляється у залученні її до системи правових цінностей суспільства, засвоєнні нею даної системи та у зворотній соціально-правовій діяльності особи, спрямованої на корегування суспільних цінностей. Комплексний підхід до вивчення питань, повязаних з дослідженням правової соціалізації особи, обумовлює необхідність визначення не лише самого поняття, а й засобів та механізму правової соціалізації особи. У результаті проведеного дослідження дисертант виділяє три складові механізму правової соціалізації особи: соціально-правову адаптацію, яка передбачає пристосування особи до соціально-правових умов, рольових функцій та правових норм, що є притаманні для середовища її існування; інтеріоризація, у процесі якої особа дає власну оцінку існуючим у суспільстві категоріям, цінностям та правовим нормам відповідно до рівня своєї правової свідомості і правової культури, які в свою чергу, відображають систему соціальних цінностей, обєктивно існуючих в даному суспільстві і субєктивно відображених в поведінці індивіда; екстеріоризація, в результаті якої відбувається зворотній зовнішній вплив особи на суспільство.