Правова природа оренди майна як форми державно-приватного партнерства - Автореферат

НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ ІМЕНІ ЯРОСЛАВА МУДРОГОРобота виконана на кафедрі господарського права Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля, Міністерство освіти і науки України. Науковий керівник: доктор юридичних наук, професор ШАПОВАЛОВА Ольга Вікторівна, Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля, завідувач кафедри господарського права (м. Донецьк), кандидат юридичних наук, доцент БОЙЧУК Роман Петрович, Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, доцент кафедри господарського права (м. З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого за адресою: 61024, м.Якщо їхній альянс побудовано на договірних засадах, а інвестиційна діяльність організується на принципах публічно-приватного партнерства (далі - ППП)/державно-приватного партнерства (далі - ДПП), то складається сучасна форма ефективного управління державним або комунальним майном, а оренда зазначеного майна стає інструментом здійснення довгострокових господарських проектів. Але адаптація господарського правопорядку до нових соціально-економічних умов є суперечливою, тому у законотворчій та правозастосовчій практиці виникає багато проблем при вирішенні питань правової природи регулювання оренди як форми ДПП. Водночас декларативність, нашарування та колізії низки норм ЦК України, ГК України та Закону України “Про оренду державного та комунального майна” призводять до порушення прав сторін договору оренди, породжують відсутність реальних гарантій їх поновлення, унеможливлюють захист. Досі не подолано стан нерозвиненості популярних правових форм ДПП в Україні (оренди, концесії, угод про розподіл продукції тощо). Наукові дослідження щодо питань оренди державного та комунального майна здійснювалися в основному К. І.Розділ 1 “Правове регулювання оренди як форми ДПП” присвячено визначенню поняття та ознак оренди як правової форми ДПП, аналізу господарської та судової практики з питань оренди й правонаступництва орендаря, засобам удосконалення правового регулювання відносин ДПП та оренди, узагальненню досвіду України та зарубіжжя із зазначеного питання. Висунуто гіпотезу про господарсько-правову природу оренди майна як форми ДПП, доведення якої дозволить досягти максимальної завершеності умов, необхідних для реалізації орендарем та орендодавцем правового режиму його використання на договірних засадах та положеннях, прописаних стосовно цих засад у Господарському кодексі. “Орендар і орендодавець як сторони ДПП” проведено аналіз правового режиму оренди державного й комунального майна. Пропонується легалізувати статус партнерів - орендаря та орендодавця в ГК України, при цьому з правового положення орендатора зняти надмірну обтяженість унаслідок розрізнення 3-х видів правонаступництва: а) універсального; б) за соціальними зобовязаннями; в) за господарськими зобовязаннями. Але з її позицією стосовно переваг Закону України “Про оренду державного та комунального майна” і шляхів вдосконалення правового регулювання оренди державного й комунального майна, автор погодитися не може й обґрунтовує непотрібність Закону.У дисертації наведено теоретичне узагальнення та нове вирішення наукового завдання, що виявляється у розкритті правового поняття оренди як форми ДПП, зясуванні її рис, ознак, змісту та обґрунтуванні пропозицій стосовно удосконалення правового статусу партнерів, правового режиму використання земельних ділянок як обєкту ДПП, захисту недержавного субєкта господарювання від дискримінації у відносинах партнерства. Правове регулювання відносин оренди державного майна характеризується відсутністю певної ієрархії нормативних актів, які не створили єдиної системи супідрядності норм і не забезпечили повноцінної законодавчої бази для диференціації функцій правонаступництва орендаря в окремих галузях виробництва, що заважає становленню та розвитку ДПП в Україні. Також у співвідношенні актів, які видавалися пізніше (ГК України, Концепція розвитку державно-приватного партнерства у житлово-комунальному господарстві та ін.), з актами, які видавалися раніше (Закон України “Про оренду державного та комунального майна”) не спостерігається достатньої наступності. У звязку з цим іде процес утворення багаторівневого із значними нашаруваннями масиву актів законодавства рамкового характеру про основні засади взаємодії держави з приватними партнерами, неузгоджених з ГК України.2. Легалізація визнання оренди формою ДПП дозволяє більш чітко прописати вимоги, які висуваються до органів державної влади та місцевого самоврядування за їх участю в господарському обороті.

Основний зміст дисертації

У дисертації наведено теоретичне узагальнення та нове вирішення наукового завдання, що виявляється у розкритті правового поняття оренди як форми ДПП, зясуванні її рис, ознак, змісту та обґрунтуванні пропозицій стосовно удосконалення правового статусу партнерів, правового режиму використання земельних ділянок як обєкту ДПП, захисту недержавного субєкта господарювання від дискримінації у відносинах партнерства. У ході проведеного дослідження отримано такі основні результати: 1. Правове регулювання відносин оренди державного майна характеризується відсутністю певної ієрархії нормативних актів, які не створили єдиної системи супідрядності норм і не забезпечили повноцінної законодавчої бази для диференціації функцій правонаступництва орендаря в окремих галузях виробництва, що заважає становленню та розвитку ДПП в Україні. Також у співвідношенні актів, які видавалися пізніше (ГК України, Концепція розвитку державно-приватного партнерства у житлово-комунальному господарстві та ін.), з актами, які видавалися раніше (Закон України “Про оренду державного та комунального майна”) не спостерігається достатньої наступності. У звязку з цим іде процес утворення багаторівневого із значними нашаруваннями масиву актів законодавства рамкового характеру про основні засади взаємодії держави з приватними партнерами, неузгоджених з ГК України.2. Легалізація визнання оренди формою ДПП дозволяє більш чітко прописати вимоги, які висуваються до органів державної влади та місцевого самоврядування за їх участю в господарському обороті. Господарсько-правова природа оренди як зазначеної форми характеризується наміром забезпечення соціальної спрямованості економіки. Внаслідок цього виникає необхідність посилення господарсько-правового впливу на стабілізацію економічного підходу до змін орендної плати шляхом заборони зсуву її розміру актами органів влади в односторонньому порядку.

3. Забезпеченню прибутковості соціально спрямованої економіки держсектора не сприяє занадто загальний характер норм Закону України “Про оренду державного та комунального майна”. Він унеможливлює автономію реалізації норм прямої дії при наявності тотожних положень у ГК України. Натомість у реалізації функції правонаступництва акціонерного товариства стосовно орендного підприємства спостерігаються колізії норм, що призводить до різної практики правозастосування при визнанні повноважень орендаря-правонаступника. Тому в умовах наявності загальногалузевого кодифікованого акта стає недоцільним застосування спеціального нормативного акта, який майже не відрізняється за змістом від положень ГК України. Водночас відміна згаданого закону про оренду сприяє вдосконаленню визначення правового режиму оренди державного майна з урахуванням спрощення вимог до дій правозастосування суду, які є елементом правового режиму. Для запобігання колізій норм доцільно відмінити дію Закону України “Про оренду державного та комунального майна” внаслідок проведення на його базі кодифікації й внести відповідні зміни до Господарського кодексу України та іншого законодавства.

4. Гарантією утворення цілеспрямованої системи заходів господарсько-правового стимулювання партнерів до виконання зобовязань з використання державного та комунального майна на засадах, запропонованих партнерами, є поглиблення кодифікації положень господарського законодавства (ст. 8, 179, 180, 181, 182, 183, 184, 185, 186, 187,188, 216, 218, 283, 284, 285, 286, 287, 288, 289, 291, 292 та ін.). Обґрунтовано пропозиції до поглиблення кодифікації положень про оренду державного майна, а саме обґрунтовано як підставу спеціальної систематизації диференціацію господарської правосубєктності орендодавця та орендаря. Внутрішня структура та специфічні особливості правового статусу орендодавця й орендаря дозволяють визначити, що їх господарська правосубєктність не є тотожною стосовно державного та комунального майна при реалізації прав і виконанні зобовязань ДПП. Тому доцільно закріпити у ст. 5 ГК України повноваження Кабінету Міністрів України та органів виконавчої влади щодо відповідальності за підміну правового режиму оренди державного майна політичними рішеннями та віднесення до компетенції Кабінету Міністрів України повноважень щодо персоніфікації відповідальності за порушення зобовязань орендодавця.

5. Правове регулювання оренди державного майна як форми ДПП має недоліки ідентичності правових режимів відносин оренди та відносин партнерства (у частині розподілу та мінімізації ризику, персоніфікації відповідальності держави як партнера за договором оренди підприємства як цілісного майнового комплексу). Оформлення відносин оренди як форми партнерства лише на засадах договору оренди або лише договору у межах ДПП слід розглядати неадекватним підходом. Він не надає підстав для подолання правових колізій, закладених у ГК України, ЦК України, земельному законодавстві, законодавстві про оренду державного та комунального майна, про місцеве самоврядування та ін., тому пропонується деталізувати у ГК України законоположення щодо оренди як форми партнерства. При цьому у партнерських відносинах необхідно підсилити право орендаря на оренду земельної ділянки, на якій знаходиться обєкт оренди (нерухоме майно), і трансформувати це право в обовязок орендодавця.

6. Аналіз законопроектів, які передбачали регулювання відносини ДПП в Україні та досвід правового регулювання відносин ППП в інших країнах показали, що визнання у законодавстві оренди державного майна формою ДПП, а земельних ділянок - обєктом ДПП розширює склад типових та примірних угод як елементів формулярного права. Водночас обсяг господарсько-правового регулювання відносин оренди державного майна, затверджений у ГК України, слід визнати достатнім та необхідним, аби вважати його максимально завершеним стосовно мінімізації ризику сторін договору та забезпечення соціальної спрямованості економіки, що робить доцільним формування правового режиму без Закону України “Про оренду державного та комунального майна” внаслідок його відміни.

7. Відсутність мораторію на продаж надлімітного майна військових частин та інших структур Збройних сил України у загальному і спеціальному правовому режимі його використання закономірно породжує правовий нігілізм та не стимулює до передачі його в оренду чи концесію, що зашкоджує розвитку ДПП як основи його використання.

8. Господарська оренда державного майна як правова форма ДПП - це тип договірного використання державного та комунального майна, який відповідає сукупності ознак довготривалості відносин (від 5 до 50 років) та узгодження на цей період довгострокових стратегій економічного розвитку публічного партнера із стратегією діяльності орендаря внаслідок взаємоповязаності сторін спільними зобовязаннями забезпечення соціальної спрямованості економіки, розподілу ризиків та відповідальності. Таке формулювання має принциповий характер для захисту організаційно-майнових прав в партнерських угодах і є свідченням виокремлення в законодавстві їх господарсько-правової природи.

1. Шликов Д.В. Конкуренція норм про оренду державного майна (як підстава вдосконалення правового режиму) / Д.В. Шликов // Вісн. Луганського держ. ун-ту внутрішніх справ. - 2006. - Вип. № 4. - С. 123-131.

2. Шликов Д.В. Використання майна Збройних сил України за договорами орендного типу / Д.В. Шликов // Вісн. Запоріз. юрид. ін-ту. - 2007. - № 2/39. - С. 52-59.

3. Шликов Д.В. Акценти у визначенні орендної плати (господарсько-правовий аспект) / Д.В. Шликов // Право України. - 2007. - № 12. - С. 44-47.

4. Шликов Д.В. Питання вдосконалення законодавства про оренду державного та комунального майна / Д.В. Шликов // Наук. вісн. Чернівец. нац. ун-ту ім. Ю.Федьковича - 2008. - Вип. №. 461 - С. 35-38.

5. Шлыков Д. В. Практические проблемы создания хозяйственно-процессуальной формы / Д.В. Шлыков // Збір. наук. пр. Східноукр. нац. ун-ту імені Володимира Даля (на підставі матеріалів Х міжнар. наук.-практ. конф. „Університет і регіон”). - Луганськ: Вид-во Східноукр. нац. ун-ту імені Володимира Даля, 2004. - С. 246.

6. Шлыков Д.В. Актуальность проблем регулирования организационно-хозяйственных отношений / Д. В. Шлыков // Збір. наук. пр. Східноукр. нац. ун-ту імені Володимира Даля (на підставі матеріалів ХІ міжнар. наук.-практ. конф. „Університет і регіон”). - Луганськ: Вид-во Східноукр. нац. ун-ту імені Володимира Даля, 2006. - Ч. ІІ - С. 180-181.

7. Шлыков Д. В. Проблемы аренды имущества в юридической практике и юридическом образовании / Д. В. Шлыков // Проблеми господарського права і методика його викладання: Матеріали міжнар. наук.-практ. конф. (Донецьк, 12-13 травня 2006 р.). - Донецьк: ДЮІ ЛДУВС, 2006. - С. 208-211.

8. Шликов Д.В. Вдосконалення претензійно-правової роботи з договорами оренди державного майна / Д. В. Шликов // Правове життя: сучасний стан та перспективи розвитку : зб. наук. доп. за матеріалами ІІІ Міжнар. наук.-практ. конф. (м. Луцьк, 23-24 берез. 2007 р.). - Луцьк, 2007. - С. 207-208.

9. Шлыков Д.В. Проблемы субаренды земли в украинском законодательстве/ Д.В. Шлыков // Збірник наукових праць Східноукр. нац. ун-ту імені Володимира Даля (на підставі матеріалів XII міжнар. наук.-практ. конф. „Університет і регіон”). - Луганськ: Вид-во Східноукр. нац. ун-ту імені Володимира Даля, 2007,- Ч. 2. - С. 158-159.