Правова культура та правосвідомість - Курсовая работа

Правова культура та правосвідомість Зміст Вступ Розділ 1. Теоретико-правові аспекти правової культури 1.1 Поняття і загальна характеристика правової культури 1.2 Структура та види правової культури 1.3 Функції правової культури 1.4 Правовий нігілізм Розділ 2. Особливості формування правової культури в Україні 3.1 Формування правової культури особи 3.2 Особливості формування правової культури молоді 3.3 Проблеми формування правової культури в Україні в умовах трансформації політичного режиму Висновки Список використаних джерел Вступ В умовах становлення правової держави особливої актуальності набувають проблеми правової культури. Без глибокого розуміння соціальної ролі права, суті та змісту правових корм, ролі правових відносин неможливе свідоме сприйняття й виконання громадянами правових приписів. Системні дослідження правової культури були здійснені такими відомими вченими, як Є.Аграновська, С.Алексєєв, В.Казимирчук, Д.Керімов, М.Кейзеров, М.Козюбра, В.Кудрявцев, Є.Лукашова, П.Рабінович та ін. Розглядаючи дане поняття у більш широкому аспекті В.Камінська та О.Ратінов, зазначали, що це система таких зматеріалізованих ідеальних елементів, що належать до сфери дії права та відображаються у свідомості і поведінці людей. Складовими цього поняття були визначені: право, правові відносини, державні органи, організації з реалізації права, правова свідомість та правова поведінка. Однією з характерних ознак стану суспільної думки в правовій сфері є авторитет законів і владних структур та довіра до них з боку населення. На відміну від правової свідомості правова культура охоплює матеріальну і духовну сторони буття суспільства і, як явище соціальне, відображає якісний стан правового життя суспільства на кожному етапі його розвитку. У першу чергу, її можна визначити як сукупність правових знань, духовних цінностей, принципів, правової діяльності, правових звичаїв. З іншого боку, правова культура визначається як ступінь правової розвиненості особи, характер її правової діяльності і юридичної практики, рівень засвоєння субєктом правових норм та можливості обєктивної оцінки та прогнозування подальшого розвитку суспільства і держави, характер участі у перетворенні правової дійсності, міру її правової активності; оволодіння культурою правового мислення. І нарешті, правову культуру можна розглядати і як один з факторів правового регулювання, передумову духовного розвитку людини і суспільства в цілому. Особливість правової культури полягає в тому, що вона являє не право чи його реалізацію, а комплекс уявлень тієї чи іншої спільноти людей про право, його реалізацію, про діяльність державних органів та посадових осіб. У той спосіб як загальнонаціональна культура надає цілісності й інтегрованості суспільному життю в цілому, правова культура диктує кожній особі принципи правової поведінки, а суспільству - систему правових цінностей, ідеалів, правових норм, що забезпечують єдність і взаємодію правових інститутів та організацій. В.П. Сальников вважає, що структурними елементами правової культури виступають компоненти юридичної дійсності в їх особливому ракурсі еталонів поведінки: право, правосвідомість, правові відносини, законність і правопорядок, правомірна діяльність субєктів. Такий підхід дає можливість охарактеризувати правову культуру через міру гуманізації людини і суспільства, і відповідно, виділити правову культуру особи і правову культуру суспільства. При оцінці правової культури особи важливо враховувати рівень і глибину пізнання правових явищ, опанування ними. Праворегулятивна функція спрямована на забезпечення стійкого, злагодженого, динамічного і ефективного функціонування всіх елементів правової системи. Найбільшого поширення отримує в XIX ст., головним чином у Західній Європі і в Росії, його основні ідеї повязують з П. Прудоном, Ф. Ніцше, М. Штірнером, М. Хайдеггером та ін.