Розробка конституційних засад правової держави в Україні. Суть процесу правотворення, визначення ролі в цьому процесі суспільства і держави. Загальнообов’язкові правила поведінки та інститути розсуджування (осуду). Визнання народу єдиним джерелом влади.
Аннотация к работе
Київський університет імені Тараса Шевченка Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наукРобота виконана у відділі теорії держави і права Інституту держави і права НАН України ім. На основі ідеї народного суверенітету та визнання народу єдиним джерелом влади в дисертації обґрунтовується розуміння права як норм, легітимованих суспільством, в силу чого держава набуває вигляду публічно-правового союзу народу, а право стає основою такого союзу. Аналізуються принципи правової держави, у тому числі верховенства права, поділу влади, звязаності держави правами й свободами людини й громадянина, юридичної форми діяльності органів державної влади та інституціоналізованості влади. В основе концепции правового государства лежит авторский подход к пониманию права как норм, легитимированных обществом, что дало возможность использовать идею народного суверенитета и признания народа единственным источником власти для обоснования связанности государственной власти правом и политико-правовой ответственности власти перед народом. Обосновывается тезис о том, что идея правового государства лишь частично пригодна для узконормативного правопонимания, поскольку в этом случае речь идет о связанности государства не правом, а законом, и непригодна для идеологии государства, построенного на абсолютистской власти, внеправовых формах легитимации государственной власти.Ще в античні часи розуміли, що лише право може дати владі міру, обмежити її в інтересах народу, а держава, в якій закон суперечить людській природі і не слугує загальному благу, швидко загине. Після розпаду Римської імперії тривалий час політико-правове вчення не розвивалось (його пожвавлення спостерігається лише з XI-XII століття), однак поширення в Європі римського права і римських традицій призводить до зміцнення підвалин державності, розуміння закону як волі народу, а відтак і визнання певної звязаності верховної влади цим законом. В подальшому ідея обмеження правителя законом і справедливістю знаходить свій розвиток у працях багатьох вчених, з сильним впливом, однак, абсолютистських тенденцій в політичній науці (через формування абсолютних монархій у Європі на зламі XVI століття), а також боротьби між світською і церковною владою. Зрозуміло, що стійких традицій правової держави Україна не мала, але її ідеї в теорії держави і права та конституційному праві України мають досить глибокі корені. Нова Конституції України, яка проголосила принцип правової держави в якості фундаментальної ознаки української держави, започатковує, без сумніву, новий і важливий етап розвитку вчень про правову державу в Україні.Виходячи з уявлень про природу правової регуляції та формальних соціальних атрибутів права дисертант досліджує процес формування правових норм і набуття ними обєктивного характеру у суспільстві і приходить до висновку, що право може формуватися і поза державою, на рівні самого суспільства. Оскільки в сучасних демократіях формування держави відбувається на засадах вільних виборів і народ формує владу, процес легітимації права презюмується, однак за умови можливості застосування демократичних форм коригування приписів держави (референдум, народна законодавча, в тому числі конституційна, ініціатива). Суттєвою ознакою регулятивного визначення права є легітимованість його норм, яка перетворює ідеї належного, необхідного, які існують в суспільстві та претендують стати правовими нормами, чи формальні приписи держави, її органів та посадових осіб в іманентно імперативний для суспільства регулятор, який стає необхідним нормативом, власне правом, в силу схвалення суспільством. Лише право стає здатним дієво упорядкувати владні відносини, тому що народ, як учасник держави, набуває права на здійснення державних повноважень, звідси - він має право на дієвий контроль державної влади та здійснення її як безпосередньо, так і шляхом представництва. Центральним, сутнісним у розумінні правової держави є принцип звязаності держави правами й свободами людини й громадянина (2.3.) Лише та держава може претендувати на правовий характер, яка не тільки визнала природні права людини, проголосила громадянські, соціальні та політичні права людини в своїй конституції чи законодавчих актах, а й забезпечила правовий режим неухильного дотримання прав і свобод людини й громадянина; правова держава - це та держава, в якій реально функціонує режим звязаності влади правами й свободами людини й громадянина, яка юридично зобовязана захищати й гарантувати ці права й свободи.З одного боку, були прийняті закони, які заклали основи державності, діяльності державно-правових інститутів, а з іншого боку - парламент не спромігся завершити процес створення нової Конституції України, що не дало можливості здійснити комплексну реформу влади, визначити орієнтири для законотворчої діяльності. Діяльність парламенту слабкою мірою була обмежена також Конституцією та законами, оскільки чимало прийнятих законів не виконувались самим парламентом.