Розгляд справ фінансово неспроможних підприємств арбітражними судами. Умови відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом. Розробка плану санації господарюючого суб’єкта. Створення пільгових умов при розрахунках з кредиторами.
Аннотация к работе
НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наукНауковий консультант - доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент НАН України, академік АПРН України Семчик Віталій Іванович, Інститут держави і права ім. Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор, академік АПРН України Побірченко Ігор Гаврилович, Міжнародний комерційний арбітражний суд при Торгово-промисловій палаті України, голова (м. Київ) доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент НАН України Опришко Віталій Федорович, Київський національний економічний університет МОН України, декан юридичного факультету (м. Київ) доктор юридичних наук, професор Розовський Борис Григорович, Луганська філія Інституту економіко-правових досліджень НАН України, завідувач відділу (м. Захист відбудеться “28 ”лютого 2003 року о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 11.170.01 в Інституті економіко-правових досліджень НАН України за адресою: вул.У цьому Законі змінені підстави для порушення справи про банкрутство; строки провадження справи; визначені судові процедури, які застосовуються до боржника; зявилася нова судова фігура - арбітражний керуючий та ін. Основна мета дослідження полягає у вирішенні важливої наукової проблеми у теоретичному і практичному аспектах: обґрунтування правової природи та групування норм, які регулюють відносини неспроможності (банкрутства), а також розробка концепції реформування законодавства про неспроможність (банкрутство). Предметом дослідження являються теоретичні й практичні проблеми правового регулювання відносин, що виникають у звязку з неспроможністю (банкрутством) господарюючих субєктів. Формально-логічний метод був використаний при формулюванні понять (категорій) правового регулювання відносин неспроможності (неспроможність, банкрутство, боржник, зобовязання, мораторій та ін.). Історичний метод дозволив дослідити процес розвитку правового регулювання неспроможності у дореволюційній Росії та використати цей досвід при дослідженні категорій неспроможності, банкрутства, а також підготувати пропозиції з удосконалення діючого законодавства про неспроможність (банкрутство).У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційної роботи, розкриваються ступінь розробленості вибраної теми, мета, завдання, методологічні і теоретичні засади, наукова новизна, практичне значення праці й апробація результатів дослідження.Автор аналізує поняття “неспроможність” і “банкрутство” й обґрунтовує потребу використання терміна “неспроможність”. Далі дисертант дає загальну характеристику відносин неспроможності (банкрутства), які існують в Україні. Дисертант обґрунтовує, що відносинам неспроможності (банкрутства) властива відносна самостійність, оскільки вони мають власні ознаки, які дають підстави відмежовувати їх від суспільних відносин інших галузей права: цивільного, адміністративного, трудового, фінансового, господарського процесуального, виконавчого провадження. Дисертант виділяє такі принципи правового регулювання відносин неспроможності: загальність; пріоритетність Закону перед іншими нормативними актами; збереження господарюючого субєкта, якщо можливо відновити його платоспроможність; ліквідація майна боржника при неможливості зберегти підприємство з метою справедливого й організованого погашення вимог кредиторів; державне регулювання відносин неспроможності. Завдяки методу правового регулювання відносин неспроможності (банкрутства), можна остаточно установити правову природу відносин неспроможності (банкрутства) й відмежувати від інших схожих на них відносин.Дисертант робить екскурс у дореволюційну Росію, де для того, щоб боржник був визнаний неспроможним, вимагалась наявність несплати, тобто недостатність майна для покриття усіх боргів. Попередня редакція Закону про банкрутство (1992 р.) давала підстави визнавати банкрутом лише на основі неплатоспроможності. Автор зазначає, що неплатоспроможність являє собою основу для ініціювання справи про банкрутство. Що ж стосується банкрутства, то тут потрібне визнання судом факту неможливості шляхом судових процедур відновити платоспроможність господарюючого субєкта. Заборона на самостійне погашення грошових зобовязань боржником позбавляє можливості кредиторів вимагати через суд у позовному провадженні примусового стягнення заборгованості з боржника.Степанова, що господарська діяльність (законна чи незаконна) якоїсь фізичної чи юридичної особи має стати визначальним моментом при застосуванні до нього положень про неспроможність (банкрутство). Відсутність майна не дає права боржникові самому ініціювати справу про банкрутство. Автор відмічає, що, не зважаючи на повне зупинення повноважень керівника та органів керування у процедурах санації і ліквідації, боржник як юридична особа, не стає неправосубєктним. У тексті Закону кредиторами називають практично усіх осіб, які мають грошові вимоги до боржника.