Сформульовані принципи забезпечення галузей аграрного виробництва кваліфікованими кадрами та внесені відповідні пропозиції щодо їх закріплення на законодавчому рівні. Аналіз наукових джерел та законодавства. Кадрове забезпечення аграрного виробництва.
Аннотация к работе
ПРАВОВІ ПРИНЦИПИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ АГРАРНОГО ВИРОБНИЦТВА КВАЛІФІКОВАНИМИ КАДРАМИ«Про основні засади державної аграрної політики на період до 2015 року» [4] дозволяє зробити висновок, що реалізацією державної аграрної політики у вказаній сфері є вдосконалення державної програми підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів. Отже, сутністю принципу державної підтримки підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів для виробничої сфери села є реалізація комплексу взаємоповязаних завдань і заходів, які спрямовані на кадрове забезпечення аграрного виробництва, що здійснюються з використанням коштів Державного та місцевих бюджетів України та узгоджені за строками виконання, складом виконавців та ресурсним забезпеченням. Підготовка, перепідготовка і підвищення кваліфікації кадрів для виробничої сфери села у державних навчальних закладах може здійснюватися як за рахунок державного і місцевого бюджетів, так і на підставі договорів сільськогосподарських підприємств - замовників відповідних кадрів із навчальними закладами, підприємствами, організаціями. Зміст такої підготовки зумовлюється потребами аграрного виробництва та повинен відповідати державним стандартам освіти, які встановлюють вимоги до змісту, обсягу і рівня освітньої та фахової підготовки і є основою оцінки освітньо-кваліфікаційного рівня громадян незалежно від форм одержання освіти, з урахуванням досвіду зарубіжних країн - членів Європейського Союзу. Перелік напрямів та спеціальностей, за якими здійснюється підготовка фахівців у вищих навчальних закладах за відповідними освітньо-кваліфікаційними рівнями, формується з урахуванням: і) вимог державних нормативних документів, що регламентують суспільний поділ праці в Україні, а саме: Державного класифікатора професій; Державного класифікатора видів економічної діяльності; Міжнародної стандартної класифікації освіти; 2) вимог Державного класифікатора професій щодо встановлення освітньо-кваліфікаційних рівнів спеціальностей; 3) відображення у назвах спеціальностей освітньо-кваліфікаційних рівнів бакалавра, спеціаліста і магістра узагальненого обєкта діяльності фахівця, назвах спеціальностей освітньо-кваліфікаційного рівня молодшого спеціаліста - виробничої функції, яку здійснює фахівець, та предмета його діяльності.