Дослідження формування інституту заповідальних розпоряджень (заповідального відказу, заповідального покладення та сервітуту) в римському праві та визначення основних тенденцій розвитку їх правового регулювання в сучасному цивільному праві України.
Аннотация к работе
«ОДЕСЬКА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ» ПРАВОВІДНОСИНИ, ЩО ВИНИКАЮТЬ ВНАСЛІДОК ЗАПОВІДАЛЬНИХ РОЗПОРЯДЖЕНЬ ЗА ЦИВІЛЬНИМ ЗАКОНОДАВСТВОМ УКРАЇНИНауковий керівник доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент Національної академії правових наук України ХАРИТОНОВ Євген Олегович, Національний університет «Одеська юридична академія», завідувач кафедри цивільного права В роботі досліджується процес формування інституту заповідальних розпоряджень в римському праві та визначаються основні тенденції розвитку правового регулювання заповідальних розпоряджень в праві України; розкривається сутність заповідальних розпоряджень (заповідального відказу, заповідального покладення та сервітуту) як підстав виникнення зобовязальних правовідносин в сучасному цивільному праві України; визначається характер цих зобовязань; формулюються пропозиції щодо удосконалення законодавства в сфері цивільно-правового регулювання заповідальних розпоряджень. Диссертация содержит комплексное исследование концептуальных вопросов определения и сущности завещательных распоряжений (завещательного отказа, завещательного возложения, сервитута) как оснований возникновения обязательственных правоотношений. В украинском праве подобные распоряжения завещателя существовали сначала в виде «прожитков» и «части по душе», предусмотренных как Русской Правдой, так и Литовскими статутами 1529 г., 1566 г., 1588 г., а затем, во времена пребывания части украинских земель под властью Российской империи, завещательных отказов (легатов) и завещательных возложений, которые были предусмотрены Сводом Законов Российской Империи, а в Бессарабском регионе - Шестикнижием Арменопула (только легаты). На основании теоретико-правового анализа специфических черт завещания как личного распоряжения физического лица, при помощи которого могут быть установлены завещательный отказ, завещательное возложение и сервитут, дано определение и раскрыта сущность последних в современном гражданском праве Украины как оснований возникновения обязательственных правоотношений.Таким прикладом є випадки, які трапляються при регулюванні відносин, що виникають внаслідок встановлення в заповіті таких заповідальних розпоряджень, як заповідальний відказ (легат), заповідальне покладення і сервітут. Зазначені інститути цивільного права в юридичній літературі досліджувалися в якості прояву сингулярного правонаступництва в спадковому праві, внаслідок чого характеристика правовідносин, що виникають в результаті їх встановлення в заповіті, має фрагментарний характер в сучасній цивілістиці. Не є винятком й відносини, що виникають на підставі заповідального відказу, покладення і сервітуту, а саме: розширено коло спадкоємців, яких заповідач може обтяжувати даними розпорядженнями; розширено коло обєктів цивільних правовідносин, що можуть складати предмет заповідального відказу і покладення, вперше закріплено можливість встановлювати земельний сервітут у заповіті. встановлено, що сторонами зобовязання, яке виникає внаслідок заповідального відказу, є відказоодержувач - кредитор і спадкоємець за заповітом - боржник; обєктом цих зобовязань можуть бути виключно дії, повязані з передачею майнових прав або речей, а предметом - безпосередньо майнові права або речі; зміст цих зобовязань складають право вимоги відказоодержувача, та відповідний йому обовязок спадкоємця за заповітом; встановлено, що сторонами зобовязання, яке виникає внаслідок покладення на спадкоємця обовязку вчинити певні дії, спрямовані на досягнення суспільно корисної мети, є спадкоємець за заповітом - боржник і всі зацікавлені у виконанні таких дій особи - кредитори; обєктом правовідносин є дії як майнового, так і немайнового характеру; зміст правовідносин, що виникають внаслідок заповідального покладення, складають право вимоги будь-якої із зацікавлених осіб у виконанні спадкоємцем за заповітом дій, спрямованих на досягнення суспільно корисної мети, і обовязок спадкоємця за заповітом виконати такі дії;В законодавстві Російської імперії формально різниці між призначенням спадкоємця і окремими вигодонабувачами не було ніколи встановлено, але дореволюційне законодавство, починаючи зі Зводу Законів, передбачало серед заповідальний розпоряджень спеціальні: заповідальний відказ (легат), предметом якого було можливим надання грошових виплат третім особам, якщо заповідалось набуте майно (ст. В радянській Україні хоча ЦК УСРР 1922 р. і передбачав можливість відказувати майно за заповідальним відказом (легатом) на користь третіх осіб, проте коло осіб, на яких могло бути покладено таке зобовязання, і тих - на користь яких таке зобовязання мало бути виконано, обмежувалося лише колом спадкоємців за законом, перелік яких був чітко визначений в ст.