Дослідження семантичної функції поняття пам"яті в православному богослужінні. Характеристика специфічних особливостей репродуктивної та креативної сторони заупокійно-поминальної традиції у зв"язку з меморіальною й мнемонічною тенденціями культури.
Аннотация к работе
Таким чином, тема й проблема даного дисертаційного дослідження, маючи досить широкий дисциплінарний резонанс, отримують найбільш повне розкриття саме як музикознавчі, оскільки музична сторона заупокійно-поминальної традиції дозволяє виявляти її важливі символічні властивості. З іншого боку, визначення жанрово-стильових особливостей поминального циклу як музичного вимагає вивчення його в контексті цілісної структури заупокійної служби, а, звідси, вимагає знання конфесіональних обрядових особливостей даної служби, певних теологічних обґрунтувань, спеціалізованого культурологічного підходу. Заупокійна служба в контексті семантики культури розглядаються загальні культурологічні передумови становлення заупокійно-поминальної традиції у звязку з поняттям “смерті” і молитвою церкви про покійних, досліджується концепція “музики богослужіння” у роботах о. Виявляється, що в “музиці богослужіння” Флоренський спеціально виділяє ту її частину, що повязана із заупокійною традицією, оскільки у всьому, що має відношення до заупокійної служби, особливості “музики богослужіння” проступають найбільш чітко; у даній традиції здійснюється зустріч тимчасового й вічного, земного й небесного, що сприяє перетворенню скорботної пісні (Надгробного ридання) у пісню хвали. Співвідношення проблеми памяті із хронотопичним підходом до історії культури, з темпорально-спатіальним виміром культури дозволяє стверджувати, що явища культури - часу - символу - памяті перебувають у постійній взаємозалежності, але саме память стає центральною щодо інших, утворює вісь їхньої взаємодії.Православна заупокійно-поминальна традиція як предмет музикознавчого й музично-культурологічного дослідження обумовлює особливі сторони й підходи даного дослідження. Насамперед, вона виявляє літургічні службові підстави й богословські позиції як провідні сторони свого соціально-історичного становлення, а тому вимагає вивчення церковного православного досвіду в даній галузі. Службова прагматика заупокійно-поминальної традиції, проте, не перешкоджає її розвитку як музичного феномена в контексті тих тенденцій культури, що фокусують значення останньої як носія колективної памяті. Музичні символи поминання, повязані із православною традицією, входять у світську композиторську творчість пізніше й менш активно, ніж музичні атрибути західноєвропейської католицької реквіємної традиції, що зумовлюється більшою строгістю й службовою витриманістю першої. До ключової музичної символіки поминання відноситься також зміст шостого й восьмого, почасти пятого гласів як сукупності мелодійних формул, що визначають лад таких поминальних пісень, як тропарі “Глибиною мудрості”, тропарі по Непорочних, канон; історичний розвиток заупокійно-поминальної традиції з її гласової сторони є переважно музичним.
Вывод
семантичний креативний поминальний мнемонічний
У Висновках дисертаційного дослідження пропонуються наступні узагальнення і визначення.
Православна заупокійно-поминальна традиція як предмет музикознавчого й музично-культурологічного дослідження обумовлює особливі сторони й підходи даного дослідження. Насамперед, вона виявляє літургічні службові підстави й богословські позиції як провідні сторони свого соціально-історичного становлення, а тому вимагає вивчення церковного православного досвіду в даній галузі. Службова прагматика заупокійно-поминальної традиції, проте, не перешкоджає її розвитку як музичного феномена в контексті тих тенденцій культури, що фокусують значення останньої як носія колективної памяті.
Музичні символи поминання, повязані із православною традицією, входять у світську композиторську творчість пізніше й менш активно, ніж музичні атрибути західноєвропейської католицької реквіємної традиції, що зумовлюється більшою строгістю й службовою витриманістю першої. Тим цікавіше й значніше відокремлення музично-символічних рівнів у циклах таких авторів, як О. Архангельський, В. Дьяченко, О. Кастальський, М. Остроглазов, С. Панченко, С. Смоленський, І. Соневицький, В. Успенський, П. Чесноков, Д. Яїчков. Загальною рисою названих рівнів є взаємодія слова й наспіву (розспіву), що веде до формування особливого мелосу поминального циклу із вхідними в нього “ключовими інтонаціями”. До ключової музичної символіки поминання відноситься також зміст шостого й восьмого, почасти пятого гласів як сукупності мелодійних формул, що визначають лад таких поминальних пісень, як тропарі “Глибиною мудрості”, тропарі по Непорочних, канон; історичний розвиток заупокійно-поминальної традиції з її гласової сторони є переважно музичним.
Заупокійна служба завжди залишається релігійно-обрядовим феноменом, міцно повязаним з інституціональним призначенням церкви. Поминальний музичний цикл, здобуваючи художню самодостатність, одночасно здобуває характер загального, вселюдського поминання, поза конфесіями й національностями - що переконливо доводить “Братське поминання” О. Кастальського. Таким чином, заупокійно-поминальна традиція демонструє активну взаємодію релігійного й художнього типів свідомості, дозволяє глибше проникати в соціально-психологічний зміст “великої” музичної символіки, виявляти ті властивості духовної культури (зокрема, православної), які істотно впливають на її сучасний стан.
Звертання наприкінці висновків до ключових понять дисертаційного дослідження, а, у такий спосіб - до позначених ними ключових явищ дає змогу визначати необхідні складові системного феномену заупокійно-поминальної традиції. Зокрема, опорною частиною меморіально-мнемонічного механізму культури є традиція - як спосіб передачі, продовження, отже, збереження - відновлення людського досвіду, що здобуває особливого значення й особливої форми в області релігійних подань про світ, що одночасно забезпечує широкі семантичні функції цих подань. Заупокійно-поминальна традиція в цьому звязку виявляє обумовленість памяті (як соціокультурного явища) відношенням до часу у двох його ціннісних вимірах - як Вічності і як короткочасності земного людського існування (у їхній спряженості), отже, обумовленість памяті осмисленням факту смерті.
Жанрово-стильова система заупокійно-поминальної традиції постає єдністю дискретного й континуального, постійною внутрішньою “роботою” синтактики й семантики, що приводить до різноманітних жанрових форм і стильових тенденцій при їхній підпорядкованості єдиному центру - ідеї соборності як духовного єднання людей, що перемагає обмеження окремого людського існування. У передачі даної ідеї, отже, у здійсненні акту соборності в живому переживанні - співпричетності полягає головна функція “музики богослужіння”, що пояснює естетичну природу даного явища, зокрема, його призначення “перетворювати” скорботу, “надгробне ридання” у радість, у катартично прояснений стан свідомості.
Музичні символи поминання поєднують глибинну обрядову сутність й актуальні емоційно-експресивні аспекти (можливості) церковно-співочої традиції, визначають вузлові драматургічні моменти в циклічних композиціях ужитково-авторських й авторських панахид (літій) - і в цій, вже “вільній” художній, якості можуть проектуватися в галузь світської композиторської творчості.
Таким чином, заупокійно-поминальна традиція представляє головне призначення людської культури, про яке О. Мандельштам писав: сила культури - у нерозумінні смерті; іншими словами: заупокійно-поминальна традиція представляє як головну силу культури її здатність осмислювати смерть і доводити дієвість такого осмислення як доступного людині досвіду безсмертя.
Список литературы
1. Осадчая С. Традиционное и новаторское в “Братском поминовении” А. Кастальского // Музичне мистецтво і культура. Науковий вісник Одеської державної консерваторії ім. А.В. Нежданової. - Вип. 4. Кн. 1. - Одеса: Друк, 2004. - С. 146-158.
2. Осадчая С. Реформаторские идеи А. Кастальского в контексте истории духовной музыкальной культуры // Київське музикознавство. Культурологія та музикознавство. НМАУ ім. П.І. Чайковського. Київське державне вище музичне училище ім. Р.М. Глієра. - Вип. 15. - Київ, 2004. - С. 168-178.
3. Осадчая С. Литургическая природа поминально-заупокойных песнопений: культурологический аспект // Київське музикознавство. Культурологія та музикознавство. НМАУ ім. П.І. Чайковського. Київське державне вище музичне училище ім. Р.М. Глієра. - Вип. 16. - Київ, 2004. - С. 105-117.
4. Осадчая С. Осмогласный цикл степенных антифонов в творчестве С. Д. Орфеева // Музичне мистецтво і культура. Науковий вісник Одеської державної консерваторії ім. А.В. Нежданової. - Вип. 5. - Одеса: Друк, 2004. - С. 304-315.
5. Осадчая С. Сакральная музыка как жанрово-стилевой феномен в творчестве русских композиторов конца XIX начала XX века // Київське музикознавство. НМАУ ім. П.І. Чайковського. Київське державне вище музичне училище ім. Р.М. Глієра. - Вип. 17. - Київ, 2005. - С. 161-171.