Аналіз проблеми православної субкультури у 1941-1945 рр. Обґрунтування необхідності осмислення цього соціокультурного явища у історичному вимірі та значення і осмислення підвищення місця і ролі православної субкультури в період Великої Вітчизняної війни.
Аннотация к работе
Наукові праці історичного факультету Запорізького національного університету, 2014, вип.?Кожен сьомий воїн Радянської Армії був з України, близько 300 представників нашої держави були у числі вищого командного складу збройних сил? [1, с. У 1941-1945 рр. Україна була серцем православної субкультури СРСР (православ‘я століттями було важливою частиною культури, але у радянський час, при утисках та переслідуваннях від комуністичної влади, православ‘я виступало позитивною, культуротворчою субкультурою, окремою духовністю на фоні домінуючої офіційної комуністичної ідеології). Так, на Україні наприкінці війни було 7547 храмів, а, наприклад, на Далекому Сході їх практично не було (на Камчатці, Сахаліні, Чукотці та Колимі не було жодної церкви). У значній мірі українській менталітет, цінності та традиції мірою культурно-історичних реалій пов‘язані з православною вірою, а різні (переважно прогресивні) субкультури розвивались в Україні. Можна казати, що СРСР як держава була б неможлива без України, а перемога у війні без українців була б неймовірною.
Список литературы
1. Історія України : Документи. Матеріали. Посібник / Уклад., комент. В. Ю. Короля. - К. : ВЦ ?Академія?, 2002. - 448 с. 2. Король В. Ю. Історія України : навч. посіб., 2-ге вид., доп. / В. Ю. Король. - К. : ВЦ ?Академія?, 2008. - 496 с.
3. Кучер В.І., Потильчак О.В. Україна 1941-1945: трагедія народу за фасадом Священної війни: Монографія / Кучер Володимир Іванович, Потильчак Олександр Валентинович. - К.; Біла Церква: ТОВ ?Білоцерковдрук?. 2011. - 368 с.
4. Радзиевский В. А. Избранные произведения к 1025-летию Крещения Руси / В. А. Радзиевский. - К. : Издательство ?Логос?, 2013. - 248 с.
5. Радзієвський В. О. Нотатки з субкультури аномії : монографія / В. О. Радзієвський. - К. : Вид-во ?Логос?, 2012. - 368 с.
6. Радзієвський В. О. Про теорію та історію субкультур: нариси до субкультурології : монографія / В. О. Радзієвський. - К. : Видавництво ?Логос?, 2013. - 276 с.
7. Радзієвський В. О. Фітокультура та антианомія як елемент субкультури в ритуалах Середньовічної Русі: нотатки до фітокультурології та юридикокультурології : монографія / В. О. Радзієвський. - К. : НАКККІМ, 2011. - 228 с.
8. Салата О. О. Формування німецького інформаційного простору в Рейхскомісаріаті України та в зоні військової адміністрації (червень 1941 - 1944 рр.) : монографія / О. О. Салата ; Донецький національний ун-т. - Донецьк : Норд-Прес, 2010. - 361 с.
9. Салата О. О. Внесок України у зміцнення матеріально-технічної бази СРСР у період оборонних боїв (22 червня -грудень 1941 р.) : дис... канд. іст. наук: 07.00.01 / О.О. Салата. - К., 2004. - 222 арк.
10. Толочко П. П. Київ і Русь : вибр. тв. 1998-2008 / П. П. Толочко. - К. : ВД ?Академперіодика?, 2008. - 348 с. 11. Трухин И. А. Прихотливые тропы современной морали. Монография / И. А Трухин. - К. : ЦУЛ, 2007. - 464 с.
12. Чайковський А. С. Айсберг : з історії органів внутр. справ і держ. безпеки України / Анатолій Чайковський. - К. : Парламент. вид-во, 2013. - 703 с.
13. Чайковський А.: ?Бандера и Шухевич были агентами гитлеровских спецслужб, и этим все сказано? / А.Чайковский // Бульвар Гордона - ? 2 (246), 12 января 2010.
14. Чайковський А. С. Невідома війна : партизанський рух в Україні 1941-1944 рр. мовою документів, очима історика / А. С. Чайковський. - К. : Україна, 1994. - 256 с.
Радзиевский В. А. Православная субкультура в Украине в 1941-1945 гг.
В статье осуществлена попытка проанализировать малоисследованную проблему православной субкультуры в 1941-1945 гг. Эта проблема возникла в связи с общественными трансформациями и подлежит должному исследованию, в частности, в историческом контексте. Автор касается необходимости осмысления этого социокультурного явления в историческом измерении и осмысления повышения значения и роли православной субкультуры в период Великой Отечественной войны.
Ключевые слова: культура, православие, субкультура, война, духовность, Великая Отечественная война.
198
Наукові праці історичного факультету Запорізького національного університету, 2014, вип. XXXVIII
Radzievskiy V. O. Orthodox subculture in Ukraine in 1941-1945
The problem of Orthodox subculture in 1941-1945 is analyzed in the article. The problem become relevant due to social transformations and requires research in the field of education. The author underlines the necessity of comprehension of these sociocultural phenomena in historical dimension and increase understanding of the importance and role of Orthodox subculture in the Great Patriotic War.
Keywords: culture, orthodoxy, subculture, war, spirituality, Great Patriotic War.
УДК: 94:314.743(477)"1945/1952"
В. Г. Бондаренко
“ТРЕТЯ ХВИЛЯ” УКРАЇНСЬКОЇ ЕМІГРАЦІЇ І ВІЛЬНОКОЗАЦЬКИЙ РУХ У 1945-1952 рр.
У статті досліджується український вільнокозацький рух, як частина української післявоєнної еміграції. Проаналізовано вплив “третьої хвилі” української еміграції на формування особливостей організацій Вільного козацтва у післявоєнний період. Вивчено спільні риси та відмінності діяльності вільнокозацьких осередків у міжвоєнний період та після Другої світової війни. Розглянуто позицію американського істеблішменту щодо діяльності та завдань української еміграції.
Ключові слова: український вільнокозацький рух, українська еміграція, табори переміщених осіб, репатріація, українська діаспора.
Наслідком поразки нацистської Німеччини та її союзників у Другій світовій війні стали докорінні зміни у міжнародній ситуації. Розкол світу на дві ворогуючі системи, встановлення тоталітарних режимів у країнах Центральної та Східної Європи, винахід ядерної зброї, початок ?холодної війни? вплинули на український національно-визвольний рух. Після відновлення радянського режиму на звільнених Радянською Армією територіях, боротьба ОУН-УПА продовжувалася до середини 50-х рр. ХХ ст. Значна частина учасників українського руху, військовополонених, примусових робітників та вояків колабораціоністських формувань опинилися за межами України. Вони склали нову хвилю української еміграції, яка одержала назву ?третя хвиля? української еміграції. У російській історіографії це явище одержало назву ?другої хвилі? радянської еміграції, але вони поширюють це явище на всіх радянських громадян та повторних емігрантів які відмовилися повернутися до СРСР після Другої світової війни. На еміграції виникали або відновлювалися різноманітні громадсько-політичні організації та рухи. Відновив свою діяльність після Другої світової війни і вільнокозацький рух. Українське Вільне козацтво продовжує існувати в українській діаспорі. Після відновлення незалежності України у 1991 р. вільнокозацькі осередки почали діяти і на теренах сучасної держави. Особливості ?третьої хвилі? української еміграції позначилися і на українському вільнокозацькому русі, а значний досвід набутий після Другої світової війни необхідно використати і в роботі сучасних козацьких організацій.
Зазначимо, що гостра заполітизованість теми та відсутність доступу до архівних джерел несприяли вивченню її радянськими істориками до кінця 80-х рр. ХХ ст. Все ж таки окремі радянські історики вивчали репатріацію радянських громадян після війни та виникнення нової еміграції. У збірнику присвяченому радянсько-французьким відносинам згадувалося і про угоду з Францією про репатріацію та проблеми її проведення [1]. Радянські вчені, досліджуючи долю військовополонених та остарбайтерів, певну увагу приділяли і їх поверненню до СРСР [2-4]. Незважаючи на за ангажованість, увагу дослідників привертає монографія М. Павленка, у якій не тільки розглядається політика СРСР та союзних держав щодо репатріації але і дається характеристика нової хвилі української еміграції [5]. Таким чином, радянські історики не зробили значного внеску у вивченні ?третьої хвилі? української еміграції.
У 50-80-х рр. ХХ ст. історію нової хвилі української еміграції почали досліджувати історики української діаспори. Безпосередні учасники подій намагалися оцінити чисельність, соціальний склад країни поселення та особливості цієї хвилі української еміграції [6; 7]. Детально вивчалася діяльність українських політичних партій у 1945-1952 рр. та їх вплив на еміграцію і відношення з урядами зарубіжних країн [8]. Найбільш фундаментальною та ретельною працею була монографія В. Маруняка, у якій незначний за обсягом сюжет був присвячений УВК у 1945-1952 рр. [9]. Західна історіографія, аналізуючи долю колабораціоністських збройних формувань після війни, звертала увагу на проблеми репатріації, життя у таборах переміщених осіб, утворення нової хвилі антирадянської еміграції [10; 11]. Таким чином, зарубіжна українська і західна історіографії зробили певний поступ у дослідженні проблеми, хоча мали певні недоліки серед яких - обмежена джерельна база і певна заідеологізованість.
Наприкінці 80-х рр. стали доступними для дослідників раніше закриті архіви. З‘явився доступ до документів радянських репатріаційних органів, дипломатичних установ, органів державної безпеки. Одним з перших проблему почав досліджувати російський дослідник В. Земсков. Цікавий статистичний матеріал у його працях є і про українську еміграцію [12]. Серед російських істориків, які залишаються на позиціях радянської історіографії, необхідно зазначити О. Шевякова [13]. К. Александров відомий дослідник колабораціонізму дослідив проблеми репатріації та зародження післявоєнної еміграції. Причому, головну увагу звернув на примусову репатріацію козацьких колабораціоністів [14]. Підсумовуючи зазначимо, що російська історіографія багато уваги приділила репатріації радянських громадян і значно менше