Повернення до витоків духовної культури - один з найбільш продуктивних шляхів ідейно-морального розвитку українського народу. І. Вишенський - послідовний противник відновлення єдності католицької і православної церкви під головуванням Папи Римського.
Аннотация к работе
Вишенський саме з цієї причини, на моє переконання, цілком доцільно розглянути його погляди на православну віру і церкву. Вивченню цього питання приділяли увагу такі дослідники, як М. Грушевський, А. Пашук, С. Савченко, В. Литвинов. І. Вишенський чернець Афонського монастиря переконаний у правовірності лише православної церкви, через це послідовний противник церковної унії, тобто відновлення єдності католицької і православної церкви під головуванням Папи Римського. Наприклад, С. Савченко висловив оцінку мислителя, як ординарного для свого часу, позбавленого яскраво виражених особистісних рис, пасивного книжка, що сховався від світу і у схоластичний спосіб обстоював ідеї раннього християнства на межі XVI - XVII ст. У такий спосіб С. Савченко намагався зняти нашарування кліше і стереотипів, якими оточений образ Івана з Вишні. Чернець особливо легко вписувався у будь-яку політичну концепцію, в якій присутнє протиставлення протилежностей таких як експлуататори - експлуатовані, імперія - пригноблена нація, православя - католицизм. Чернець Іван з Вишні пророкував окатоличенню Русі-України і церковній унії долю ассірійської навали, тому, що переконаний у тому, що тільки православна церква є Тілом Христа і справжнім Ізраїлем Божим, а всі інші християнські утворення покликані у цей світ сатаною для того, щоб розділяти і руйнувати Дім Божий. Уявлення про Завіт Бога з людьми значно трансформувалися протягом шістнадцяти століть історії християнства, а тому сприйняття ставлення сатани до поновлення цього Завіту ізраїльтянами за шістсот років до Різдва Христового також оцінювався І. Біблії дійсно записана історія відновлення виконання заповідей Господніх, як ілюстрація сили Завіту Божого у житті Його народу, проте дія Завіту у виконанні його пунктів обома сторонами, бо Завіт (Договір) явище двохстороннє і для своєї ефективності повинно виконуватися двома сторонами в однаковій мірі, тобто кожний субєкт, який Уклав Угоду має виконувати свої зобовязання, що демонструє зазначена біблійна історія. І.