Встановлення сутності та механізмів праворозуміння. Дослідження герменевтичних аспектів процесу у вітчизняному загальнотеоретичному правознавстві. Вироблення пропозицій для вдосконалення правотворчої та правотлумачної діяльності юридичних суб’єктів.
Аннотация к работе
АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наукРобота виконана на кафедрі теорії та історії держави і права Львівського національного університету імені Івана Франка Міністерства освіти і науки України. Науковий керівник: доктор юридичних наук, професор РАБІНОВИЧ Петро Мойсейович, заслужений діяч науки і техніки України, член-кореспондент Академії правових наук України, Львівський національний університет імені Івана Франка, професор кафедри теорії та історії держави і права. Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор ДАМІРЛІ Мехман Алішах огли, Одеська національна юридична академія, професор кафедри права Європейського Союзу та порівняльного правознавства; Захист відбудеться “17” квітня 2008 року о “10” годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 35.051.03 у Львівському національному університеті імені Івана Франка за адресою: 79000, м. З дисертацією можна ознайомитись у Науковій бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка (79005, м.Актуальність теоретичних досліджень праворозуміння як герменевтико-мисленнєвого процесу зумовлюється основоположним впливом останнього на будь-яку стадію праворегулятивної діяльності, особливо на офіційне тлумачення юридичних норм. Дослідження, зокрема ті, що здійснюються крізь призму герменевтики, здатні сприяти встановленню сутності процесу і результату праворозуміння, зясуванню залежності між праворозумінням і зовнішньою формою його вияву у мові, а також окресленню сфери та меж впливу позаправових факторів на інтерпретацію юридичних норм взагалі. Такі герменевтичні дослідження дозволяють виявити механізми, через посередництво яких праворозуміння, а також означені різноманітні фактори неодмінно впливають на правотлумачну практику субєктів державно-юридичного регулювання. Для досягнення цієї мети необхідно було розвязати такі завдання: 1) дослідити еволюцію основних герменевтичних концепцій та зясувати евристичний потенціал герменевтики у дослідженні проблеми праворозуміння; 2) визначити різновиди праворозуміння, закріплені у правоназвах мов світу; 3) виявити діалектику взаємозвязків між правоназиванням і праворозумінням; 4) проаналізувати процес і результат праворозуміння крізь призму герменевтики, виокремивши його онтичний та гносеологіний аспекти; 5) здійснити герменевтичний аналіз окремих типів праворозуміння; 6) дослідити вплив праворозуміння на офіційну правоінтерпретаційну діяльність, здійснювану судовими органами у різних правових системах і 7) виявити її герменевтичні закономірності та онтичну сутність; 8) зясувати мовно-логічні засоби (інструменти), через посередництво яких здійснюється така діяльність. З-поміж загальнонаукових та спеціальнонаукових методів використовувалися насамперед такі: системно-структурний (для встановлення механізму та стадій процесу праворозуміння, а також його можливих результатів); формально-логічні - дедукція (при формулюванні закономірностей правоназивання і праворозуміння), індукція (для встановлення онтичної сутності процесу розуміння, здійснюваного офіційними правоінтерпретаторами), аналіз (при визначенні впливу позаправових факторів на праворозуміння й офіційну правоінтерпретацію), синтез (при зясуванні механізмів смисловідшукування та смислотворення, якими послуговуються у процесі праворозуміння); історичний (задля прослідкування еволюції основних герменевтичних концепцій), порівняльний (з метою виявлення впливу праворозуміння на офіційне правотлумачення у різних державах); метод узагальнення відповідної правотлумачної практики.З-поміж різних понять, що їх розроблено у межах герменевтичних концепцій та в суміжних науках (зокрема, лінгвістиці та семіотиці) найбільш евристичними для дослідження праворозуміння видаються такі: “текст”, “автор”, “передрозуміння”, “інтерпретація”, “розуміння”, “смисл”, а також “мова”, “сигніфікат”, “денотат”, “предметна (денотативна) віднесеність”, “значення”, “полісемія”, “номінація”. “Взаємозвязок і співвідношення правоназивання і праворозуміння” аналізуються формально-змістовний, телеологічний та функціональний аспекти співвідношення правоназивання і праворозуміння. “Герменевтико-онтична сутність праворозуміння” встановлюються три можливі варіанти такої сутності, а саме: “занурення у світ автора (права як тексту)”, “занурення у текст (право як текст) сам по собі” і “розуміння автора (права як тексту) краще (“правильніше”), ніж він сам розумів себе”, та розкривається їхній зміст і співвідношення. “Герменевтико-гносеологічний аспект праворозуміння” виявляються три стадії спіралеподібного процесу праворозуміння, а саме: передправорозуміння, правоінтерпретація та праворозуміння як результат (який якраз і породжує, приписує праву смисл як значимість, цінність права для інтерпретуючого субєкта). У підрозділі 4.