Дослідження сутності правопорушення. Визначення його ознак та видів. Характеристика основних напрямків боротьби з правопорушеннями. Аналіз поняття правомірної поведінки в механізмі правового регулювання. Соціальні та біологічні причини правопорушень.
Аннотация к работе
Отже, право може регулювати суспільні відносини лише впливаючи на поведінку конкретних людей, окремих осіб, із дій яких складаються ці відносини. Право - один з важливих інструментів управління поведінкою людей, яка виступає безпосереднім обєктом правового регулювання. Властиво, будь-яка поведінка виступає обєктом моральної й правової оцінки. Правова наука і практика правового регулювання відносять до поведінки тільки ту людську активність, яка має певне соціальне значення, а тому певним чином врегульовується тими чи іншими соціальними нормами. Будь-якому правопорушенню протистоїть правомірна поведінка, яка, на мою думку, повинна бути присутня у більшості членів нашого суспільства і тому, актуальність мого дослідження полягає в тому, щоб достеменно дослідити правопорушення і правомірну поведінку, щоб в подальшому можна було б виробляти нові методи та ідеї для обмеження правопорушень в нашому суспільстві правомірної поведінки, як основоположного чинника справжньої демократичної держави.Субєкти у процесі своєї життєдіяльності постійно перебувають в соціальному середовищі, яке впливає на них через певну сукупність факторів та умов соціального характеру, які у юридичній літературі отримали назву багаторівневої системи соціальних інститутів. У юридичній літературі даний вплив державних органів та громадських організацій на процес реалізації субєктами своїх прав, свобод та обовязків розглядається як соціальне середовище у широкому (макросередовище, яке включає відносини, що формуються у межах суспільства, держави в цілому) та вузькому значеннях (мікросередовище, яке включає ті відносини міжособистісного характеру, що склалися у межах невеликої соціальної групи чи трудового колективу тощо, до яких входять окремі субєкти). Нормативно-правові акти становлять систему юридичних нормативів, які забезпечуються державою, виступають формально-обовязковим критерієм оцінки будь-якої поведінки як юридично значущої або як юридично індиферентної. У складі правовідносин вони відіграють роль юридичних фактів: правомірну поведінку може призводити до виникнення правовідносин, у яких субєкти здійснюють субєктивні права й обовязки на основі реалізації регулятивних норм; правопорушення ж є юридичним фактом, який тягне за собою виникнення охоронних правовідносин і застосування заходів юридичної відповідальності на основі охоронних норм. Будь-яка правова поведінка (правомірна чи протиправна) характеризується такими основними рисами та ознаками, що не співпадають за своїм змістом: а) соціальною значущістю (поведінка з точки зору інтересів суспільства, особи, держави може оцінюватися як соціально корисна, індиферентна чи соціально шкідлива).Правомірна поведінка - це вид правової поведінки, що характеризується соціальною корисністю, відповідає інтересам суспільства, держави й окремих осіб; відповідає моделям можливої поведінки, зафіксованим в нормах права, має позитивні юридичні наслідки, гарантується з боку держави. Правомірна поведінка знаходить вираження як у активній дії, так і бездіяльності, коли людина відмовляється від здійснення дій, небезпечних і шкідливих для суспільства і заборонених законом. Правомірна поведінка включає два аспекти: - інформаційний, що передбачає широкий доступ до правової інформації, обізнаність щодо своїх прав та обовязків, активне їх використання та дотримання; Як загальна форма реалізації субєктивних прав і обовязків правомірна поведінка, випливаючи з характеру норм права, що реалізуються, здійснюється у вигляді їх дотримання, виконання і використання, а також правозастосування, тобто становить єдність юридичного і соціального змісту реалізації норм права. Правомірна поведінка в механізмі правового регулювання відображується у нормах права як модель; у юридичних фактах - як конкретні життєві обставини; у правовідносинах - як субєктивні права і обовязки; в їх реалізації - як загальна форма і засіб, і насамкінець, в правопорядку - як його зміст.Шкідливість юридичних фактів - подій і правопорушень - вимірюється кількістю суспільних звязків, що ними порушуються, та ступенем можливості їх відновлення. Провина відокремлює правопорушення від тих видів протиправної поведінки, що суспільно шкідливі, свідомо-вольові, порушують норми права, але не відображують негативного ставлення субєкта до вимог правових приписів (наприклад, необхідна оборона). Субєкти,що вчинили обєктивні правопорушення (без вини), зобовязуються, і то не завжди, лише до відновлення порушених прав.[6, 201-202] Правопорушенням визнається лише винне діяння, тобто дія, яка виражає негативне внутрішнє ставлення правопорушника до інтересів людей, завдає своєю дією збитки суспільству і державі, містить вину. Застосування державного примусу до правопорушника має на меті захистити правопорядок, права і свободи громадян.