Право власності на землю в Україні: інституалізація, правове забезпечення, особливості реалізації (середина ХІХ – перша чверть ХХ століття) - Автореферат

Київський національний університет внутрішніх справ АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наукЯрослава Мудрого, завідувач кафедри історії держави та права України і зарубіжних країн доктор юридичних наук, доцент Лаврик Галина Володимирівна, Полтавський університет споживчої кооперації України, професор кафедри правознавства доктор юридичних наук, доцент Макарчук Володимир Степанович, Львівський університет внутрішніх справ, професор кафедри теорії та історії держави і права Захист відбудеться “29 ”жовтня 2009 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.007.04 у Київському національному університеті внутрішніх справ за адресою: 03680, м. З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Київського національного університету внутрішніх справ за адресою: 03680, м.Для українського суспільства, що стало на шлях розвитку ринкової економіки, в основі якої лежить приватний інтерес, у тому числі й до землі як обєкта права власності, особливої актуальності набувають питання щодо реалізації конституційних прав і свобод громадян на володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, а отже постає необхідність створення новітньої правової доктрини у сфері земельних відносин. Тим більше це стосується інституту власності у цілому і на землю, зокрема, оскільки існування окремих форм права власності на землю тотально заперечувалося ідеологією радянської держави, фактично від моменту її створення у 1917 р. до проголошення незалежності України у 1991 р. Вбачається, що існуюча в Україні система земельного права не завжди забезпечує реалізацію прав і свобод людини та громадянина як субєкта земельних відносин, а почасти, створює передумови для обґрунтування права одних на свій розсуд створювати умови для реалізації потреб і інтересів інших, не завжди тих, хто безпосередньо працює на землі. В історії українського народу вже мали місце (середина ХІХ - перша чверть ХХ ст.) аналогічні сучасним процеси зі своєрідною приватизацією землі, трансформацією та розширенням кола субєктів права власності на землю, у тому числі й масовим залученням до них провідної верстви українського суспільства - селян. Цей метод є квінтесенцією усього дослідження, оскільки саме на нього лягла основна місія розкриття еволюції земельно-правових відносин в українських губерніях Російської імперії у зазначених хронологічних межах з усією конфліктністю, характерною для проникнення нових правових, економічних, соціальних, політичних явищ у середовище аморфне, століттями незмінюване, з нерозвинутим інститутом права власності на землю (підрозділи 3.1, 3.2, 3.3, 4.1, 4.2, 4.3); порівняльно-правовий метод націлював на співставлення норм окремих форм права, оновлених чи редагованих, сприяв науковому пошуку загального та особливого у правових актах, ухвалених чи діючих як в українських губерніях, так і в окремих регіонах Російської імперії (підрозділи 3.1, 3.2).Розділ І “Історіографія, джерельна база та методологія дослідження” складається з трьох підрозділів і містить характеристику стану наукової розробки проблеми, теоретичних засад, джерельної бази, змістового наповнення поняття “право власності на землю” у розрізі законодавства Російської імперії. Саме в працях цих дослідників знаходимо авторську інтерпретацію інститута права власності на землю та інших правових явищ, що випливають з цього поняття. Апологетизація громадської форми власності на землю знайшла відображення у працях А. Невдоволення селян половинчастим та несправедливим, як вважалося, характером розвязання земельного питання одностайно визнавалося основною причиною селянського руху, що розгорнувся на українських землях після ліквідації кріпосного права. Підсумовуючи зміст підрозділу, здобувач водночас зазначає, що кожен з окремо взятих історіографічних напрямів при розгляді проблему розвитку права власності на землю в українських губерніях Російської імперії у ХІХ - першій чверті ХХ ст. містить низку хиб, помилок, почасти свідомого характеру.У дисертації наведені теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової задачі, що виявляються у переосмисленні теоретичних і методологічних засад, світоглядних основ досліджень процесу регулювання земельних відносин у контексті доктрини лібералізації земельного законодавства і розвитку дискретних у радянську добу форм власності на землю. Сучасний стан історіографії свідчить про повернення інтересу до проблем розвитку права власності на землю в Україні. Виділялися проекти ліберальних словянофільських кіл, які стояли на позиції викупу селянами надільних земель; західники вбачали перспективу у синтезі громадської і особистої власності; поміщицькі проекти, вважає дисертант, обстоювали поміркованість при здійсненні земельно-правових перетворень, надаючи перевагу особистій селянській власності над общинною. Якщо у перший період превалювала націленість на збереження у власності поміщиків усієї селянської надільної землі, окрім садиби, то в Указі 4 грудня 1858 р.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ