Встановлення розмаїття форм власності на природні ресурси у національному законодавстві - фактор, що сприяє розвитку речових прав на ці об’єкти. Цивільно-правові угоди - основна форма розпорядження земельними ділянками лісогосподарського призначення.
Аннотация к работе
13 Конституції України «Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є обєктами права власності українського народу. Разом з тим, ЛК України субєктами права власності на ліси називає державу, територіальні громади, громадян та юридичні особи (ч. Положення ЦК України щодо права власності на земельні ділянки, у тому числі земельні ділянки лісогосподарського призначення, деталізуються у ЗК та ЛК України. Закріплено також визначення права власності на земельну ділянку: «Право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками» (ч. Так, можна цілком погодитись із твердженням, що в сучасних умовах з правової точки зору поняття «цільове призначення земель» є не стільки критерієм класифікації землі як основного національного багатства й обєкта права власності на певні категорії, як юридичним фактом, з настанням котрого закон повязує виникнення, зміну та припинення земельних та інших суспільних відносин, а також визначення правового режиму землі та земельних ділянок зокрема.