Право на інформацію як особисте немайнове право фізичної особи - Магистерская работа

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ НАВЧАЛЬНО-НАУКОВИЙ ІНСТИТУТ ЗАОЧНОГО НАВЧАННЯ3.1 Необхідність обмеження права людини на свободу інформації в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядкуУ звязку з цим у правознавстві виникла потреба напрацювання методологічних засад нового напрямку досліджень, предметом яких є процеси виникнення, зміни і припинення суспільних відносин щодо інформації Найважливішим питанням на шляху створення інформаційного суспільства є формування та розвиток правового механізму, основу якого складає інформаційне законодавство. Поява глобальних інформаційних систем, а в інформації - властивостей товару, значний ріст ролі інформації у розвитку суспільства та його окремих індивідів стали вимагати формування інформаційного законодавства як цілеспрямованої цілісної системи. Оскільки інформація проникає у всі сфери громадян, юридичних осіб, держави та її органів, то природно, що інформаційно-правові норми знаходять місце у багатьох актах: Конституції України, законах, указах Президента України, постановах Кабінету Міністрів України, наказах міністерств та відомств, актах органів місцевого самоврядування. Галузі законодавства, акти яких містять окремі інформаційно-правові норми та за своєю юридичною природою є: а) приватними (інформація як обєкт правового регулювання, договори на одержання та використання інформації); б) публічними (в частині визначення компетенції органів державної влади з формування та використання державних інформаційних ресурсів), а також у частині відповідальності за порушення в інформаційній сфері кримінальне законодавство та законодавство про адміністративні правопорушення. Так, базовий Закон України “Про інформацію” встановив загальні основи організації та діяльності інформаційної системи у державі відповідно до основних типів та видів інформації, а також її виробників і споживачів; визначив загальні межі компетенції субєктів інформаційних відносин, зважаючи на особливості державного устрою України; закріпив економічні основи інформаційних відносин, які складаються у суспільстві, звертаючи увагу на принципи використання вартісних категорій по відношенню до інформації, категорій інтелектуальної власності; закріпив первинні основи в інформаційному забезпеченні життєдіяльності громадян (норми, які гарантують захист прав та інтересів у сфері інформатизації); встановив положення про участь у міждержавному обміні інформацією, право громадян України на інформацію та правову основу інформаційної діяльності; відображаються поняття інформації та її види, види та методи інформаційної діяльності, режим доступу до інформації, її джерела, обовязки та права на інформацію, відповідальність за порушення законодавства про інформацію, поняття міжнародної інформаційної діяльності та питання співпраці із закордонними інформаційними організаціями.У звязку з новизною цих положень варто ознайомитися з теоретичними концепціями інформації взагалі і інформації як обєкта цивільного права зокрема. Інформація - основний обєкт інформаційного суспільства і її роль сьогодні величезна, в ній зявилась велика потреба у сфері виробництва, науки та культури. Але в науці тільки для того, щоб уяснити, що є інформація, написано багато статей, монографій, які визначають це поняття або формально, або через декомпозицію його на многорівневі конструкції, або висуваються універсальні концепції інформаційного суспільства. Одні вчені повязують інформацію з різноманітністю речей і явищ (немає різноманіття - немає інформації), другі - з визначеністю та невизначеністю (отримання інформації знищує невизначеність, підвищує поінформованість), треті - з відображенням (у процесі відображення речі обмінюються інформацією), четверті - з енергією, пяті зі структурою і так далі [61, c.10]. Зокрема, він зробив ряд важливих наукових висновків: а) інформація являє собою таке знання, яке потрібне і в якому є потреба (має споживчу вартість, і ,тим самим, інформація може бути товаром); б) актуальною інформацією є не будь-яке знання, не всіляке повідомлення, а тільки те, яке прийнято, яке використовується з метою орієнтування та взаємодії на той чи інший обєкт управління; в) від інформації необхідно відрізняти інформаційні дані, тобто всілякі повідомлення, відомості, знання, які можуть зберігатися, перероблятися, передаватися, але дістають характер інформації лише тоді, коли використовуються в управлінні.Корюковою, яка вважає основними ознаками НТІ: невідривність від фізичного носія; цінність; суспільна природа (джерелом інформації є пізнавальна діяльність людини та суспільства); семантичний характер; незалежність від мови і носія; дискретність; кумулятивність (повязана з однією з основних закономірностей розвитку науки - її наступністю та інтернаціональним характером); незалежність від творців; старіння (основною причиною старіння інформації є не сам час, а поява нової інформації, з надходженням якої колишня інформація виявляється невірною) [112].

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПРАВА НА ІНФОРМАЦІЮ ЯК ОСОБИСТОГО НЕМАЙНОВОГО ПРАВА ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ

1.1 Історична ретроспекція розвитку законодавства України про інформацію

1.2 Поняття та ознаки інформації як обєкта цивільних правовідносин

1.3 Види інформації як обєкта цивільних правовідносин та особистого немайнового права фізичної особи

РОЗДІЛ 2. ПОНЯТТЯ ВИДИ ТА ЗМІСТ ІНФОРМАЦІЙНИХ ПРАВОВІДНОСИН ЯК ОСОБИСТИХ НЕМАЙНОВИХ

2.1 Поняття інформаційних правовідносин

2.2 Види інформаційних правовідносин

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Питанням, повязаним із правом на інформацію та захистом інформаційних прав у сучасному цивільному праві, приділяється значна увага. Пояснюється це тим, що інформація сприяє розвитку ринкової економіки й інтелектуальної сфери суспільства. Крім того, тим, як вирішується комплекс питань, повязаних із правом на інформацію, власне, наявністю чи відсутністю таких прав, визначається рівень демократичності суспільства, дотримання загальновизнаних у світі прав і свобод людини та громадянина. Зазначене підтверджує необхідність дослідження проблем, що виникають у цій сфері, й здійснення аналізу відповідних норм Цивільного кодексу України.

У ст. 200 ЦК вперше в кодифікованому акті дано визначення інформації як документованих або публічно оголошених відомостей про події та явища, що мали або мають місце у суспільстві, державі та навколишньому середовищі. У ній також передбачено захист прав володільця таких відомостей, при цьому поняття «інформація» вживається у широкому розумінні, яке не підпадає під дію положень про охорону норм авторського, патентного або іншого спеціального законодавства. Подібне визначення міститься також у ст. 1 Закону від 2 жовтня 1992 р. № 2657-ХІІ «Про інформацію» зі змінами і доповненнями (далі - Закон № 2657-ХІІ). Проте положення цієї статті поширюються і на охороноздатні рішення (винаходи, корисні моделі та ін.), які не були запатентовані правоволодільцем з якихось причин.

Інформація належить до нематеріальних благ, до яких законодавством віднесено також і результати творчої діяльності, і особисті немайнові блага. Поєднання цих обєктів у окрему групу пояснюється їх особливою правовою природою та відсутністю у них матеріального змісту. Це є причиною для особливого правового регулювання відносин, повязаних із їх використанням і захистом.

Цінність дослідження питань права на інформацію як особистого немайнового права фізичної особи полягає в тому, що в ньому має бути доведена необхідність зясування ознак інформації, її юридичних особливостей і властивостей, що виявляються в інформаційних процесах, які забезпечують реалізацію основних інформаційних прав та обовязків відповідних субєктів у порядку забезпечення гарантій інформаційних прав і свобод. Так, все вищезазначене і зумовило вибір теми представленого дослідження.

Науково-теоретичною базою магістерської роботи послужили праці вітчизняних та зарубіжних дослідників, серед яких: Арістова І.В., Бачило І.Л., Брижко В.М., Гавловський В.Д., Герберт Террі, Демкова М.С, Дніпров О.С, Єдерблом Хелена, Звєрєва О.А., Калюжний Р. А., Колобанов Д.В., Кормич Б.А., Костецька Т.А., Кохановська О.В., Кузенко Л.В., Назарова Ю.Е., Марущак А.І., Петров Є.В., Підопригора О.А., Саєнко В.В., Тобі Мендел, Цимбалюк В.С., Швець М.Я. та інші.

Мета і завдання дослідження. Метою магістерського дослідження є виявлення прогалин і суперечностей чинного інформаційного законодавства України, формування конкретних пропозицій щодо удосконалення законодавства, а також зясування правового режиму інформації як обєкта цивільного права, права на інформацію та комплексний всебічний теоретичний аналіз договору на передачу ноу-хау як правової форми реалізації права на передачу інформації зацікавленим особам, а також внесення пропозицій з метою його подальшого правового регулювання.

Відповідно до поставленої мети визначено основні завдання: - проаналізувати поняття та виявити основні ознаки інформації як обєкта цивільного права;

- дослідити джерела регулювання інформаційних відносин; визначити види інформації приватного та публічного характеру;

- визначити зміст інформаційних правовідносин;

- проаналізувати інформацію як обєкт цивільного права;

- зясувати правове становище субєктів інформаційних правовідносин, визначити їх субєктивні права та юридичні обовязки;

- класифікувати види інформаційних відносин з послідовним аналізом інформації, яка їх обумовлює;

- дати правову характеристику праву на інформацію з аналізом правового режиму права власності та виключних прав;

- проаналізувати необхідність обмеження права людини на свободу інформації в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку;

- визначити обмеження права людини на свободу інформації для захисту репутації та інших особистих немайнових прав;

- показати особливості захисту права на інформацію.

Обєктом дослідження є суспільні відносини, що виникають з приводу інформації як обєкта цивільно-правових відносин і її правовий режим.

Предметом дослідження є право на інформацію як особисте немайнове право фізичної особи.

Методами дослідження є сукупність теоретико-методологічних засобів і прийомів пізнання суспільних явищ і процесів. У ході дослідження застосовано сукупність методів наукового дослідження, зокрема діалектичний метод із системно-структурним підходом до вивчення матеріалу. Аналіз був проведений за допомогою формально-логічного, порівняльно-правового методу, системного аналізу.