Право Київської Русі - Реферат

Формування права Київської Русі Головний етап історичного розвитку української державності пов’язаний із формуванням у Середньому Подніпров’ї Київського князівства, яке згодом стало політичною основою величезної імперії - Руської держави - Київської Русі. Після розпаду Антської конфедерації (протодержавне утворення східних слов’ян) виникло кілька менших військово-політичних об’єднань на територіальній основі: “союз семи племен” на Нижньому Дунаї, держава Валінана на території Волині та Прикарпаття в землях дулібів, волинян і бужан. Кожна із племінних земель по суті була незалежним княжінням, яке сплачувало Києву данину та виставляло на вимогу великого князя певні військові контингенти. На початок IX ст. припадає завершення тривалого періоду формування Київської держави, центром якої була Руська земля, що об’єднувала регіони Київського, Переяславського і Чернігівського князівств. Під час правління останнього Києвича - Аскольда, молода феодальна подніпровська держава здобула міжнародне визнання й утвердила свій статус першим договором із Візантією. Вдалими були також походи 863, 866, 874 рр., одним із наслідків яких було прийняття християнства самим князем та його найближчим оточенням. Однак поняття “Руська земля” тепер набуло нового значення і стало вживатися не тільки як територіальна назва метрополії, тобто Південної Русі (Київщини, Чернігівщини і Переяславщини), а також як назва всієї різноликої в етнічному відношенні території Давньоруської держави. За князювання Ігоря, представника династії Рюриковичів, влада Києва поширилась на територію Східного Криму та Таманського півострова, де було створене Тмутараканське князівство. У 965 р. Святослав знищив Хозарський каганат, який відігравав значну роль у державотворчому процесі Київської Русі. Завершив процес державотворення у східних слов’ян Володимир Святославович, який здійснив ряд важливих реформ: · адміністративну · військову · релігійну · судову На схилі свого правління Володимир допустився політичного прорахунку, що в подальшому мало негативні наслідки. Завершив реформаторську діяльність Володимира його син Ярослав Мудрий. Князь удосконалив апарат управління, виступив ініціатором кодифікаційних робіт, результатом чого була поява першого письмового збірника норм давньоруського звичаєвого права - “Руської Правди”. Давньоруське право. У Давньоруській державі домінуючим джерелом права було звичаєве право. Право і правові відносини в Київській Русі виходили з моральних норм, були пов’язані з родообщинними традиціями, звичаями та моральними вимогами, в яких належно і негативно оцінювалися як “правда”, так і “неправда” (не випадково перша збірка світських законів дістала назву “Руська Правда”). У 1213 р. боярство формально проголосило князем малолітнього Данила (лише як вимушений захід під тиском волинських бояр, які опікувались державними інтересами, на відміну від галицьких бояр), але фактично на галицькому престолі утвердився один із найзаможніших місцевих феодалів - боярин Владислав Кормильчич. Волині у 60-х рр. ХІV ст. утвердився протекторат литовських князів. Про них лише згадується в деяких літературних памятках і договорах Русі з Візантією X ст. Пізніше деякі з них потрапили у Правду Яросла-вичів, а потім - у Поширену редакцію Руської Правди (наприклад про убивство господарем злочинця, котрого спіймали на місці злочину і котрий чинив опір - статті 21, 38 К П.; ст. 40 П. П.), або тільки у Поширену редакцію (статті 90-109 - правила про спадщину, значна частина яких заснована на звичаєвому праві та своїм корінням сягає в глибочінь століть). 23 К. П.