Аналіз рис правової активності. Дослідження напрямків її підвищення у трансформаційних суспільствах. Специфіка реалізації прав людини у громадянському суспільстві з огляду на аксіологічну його природу. Вивчення способів захисту та напрямків утвердження.
Аннотация к работе
НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ імені ЯРОСЛАВА МУДРОГО АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук Спеціальність 12.00.01 - теорія та історія держави і права;Робота виконана на кафедрі теорії держави і права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого Міністерства освіти і науки України. Науковий керівник: доктор юридичних наук, професор Петришин Олександр Віталійович, Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, завідувач кафедри теорії держави і права. Захист відбудеться «12» березня 2009 р. о 14.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.086.02 у Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого за адресою: 61024, м. З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого за адресою: 61024, м.Сучасний етап розвитку українського суспільства і держави може бути охарактеризований як трансформаційний, для якого характерним є прагнення створення громадянського суспільства та забезпечення максимальної реалізації прав і свобод людини й громадянина. Майже поза увагою правознавців залишаються аксіологічні властивості прав людини, недостатньо повно досліджено правову активність носіїв прав у громадянському та трансформаційному суспільствах, реалізація прав людини часто висвітлюється лише на рівні законодавчих механізмів. З урахуванням сучасного стану наукової розробки проблеми мета дослідження полягає у комплексному теоретичному аналізі прав людини як фундаментальної цінності громадянського суспільства, встановленні особливостей реалізації прав у громадянському суспільстві та визначенні на цій основі напрямків запровадження прав людини в умовах його формування. На окремих етапах роботи застосовувалися такі методи: системний і структурно-функціональний - при дослідженні звязків між громадянським суспільством і державою, їх окремими елементами; герменевтичний - при розгляді універсальності прав людини; феноменологічний - для дослідження структури й особливостей правосвідомості, утвердження прав людини як цінностей на індивідуальному рівні сприйняття; синергетичний - при виділенні особливостей трансформаційних суспільств у звязку з орієнтацією останніх на впровадження прав людини; історико-правовий - у процесі звернення до генезису предмета дослідження; порівняльно-правовий - у процесі розгляду природно-правового та позитивного підходів, загальносоціальної та юридичної природи прав; формально-юридичний - при співставленні положень нормативно-правових актів, що регулюють права людини, механізм їх реалізації та захисту. -у процесі розгляду взаємодії прав людини з інституціями громадянського суспільства виокремлено такі форми вияву прав, як, право - підстава створення і функціонування інституцій громадянського суспільства, право - засіб реалізації інтересу (індивідуального чи співпадаючого), право - принцип визначення меж втручання держави у простір громадянського суспільства, право - принцип розподілу меж простору свободи індивідів, включених до громадянського суспільства, право - цінність;«Поняття та види прав людини» досліджується зміст і сутність прав людини, аналізуються їх основні властивості, на підставі чого уточнюється визначення прав людини як можливостей, що реалізуються у певному просторі свободи (як від держави, так і від інших осіб), межі якого окреслюються відповідними просторами свободи інших власників прав. Обґрунтовується, що виділення із загального поняття прав людини окремо прав і свобод не завжди виправдане інакше, ніж історичною традицією, тому пропонується розрізнити поняття прав у «широкому» розумінні, що до них включаються будь-які відповідні можливості, та у «вузькому», які відповідають конкретним можливостям, здебільшого реалізованим за участі держави. Це підтверджується не тільки звязаністю кожного конкретного права з обовязком іншої людини не порушувати таке право або не перешкоджати його здійсненню, а й тим, що наявність у кожного індивіда прав, як представника людського роду, породжує обовязок іншого носія прав ставитися до нього як до такої ж людини, тобто як до рівного. Найбільш аргументованою і точною визначається теорія «справедливості як обміну», що передбачає дворівневий стан суспільства, де першому рівню (до відмови від необмежених прав) відповідає простір усіх прав, частина якого заблокована необхідністю постійного захисту, а інша частина пересікається з правами інших осіб; а другому рівню (після відмови від необмежених прав) - частина простору прав людини, межі якого є початком чужого простору свободи.