Прагматика як галузь мовознавства. Прагматичний аспект перекладу. Приклади ролі тексту для адекватності перекладу. Адаптація як поняття перекладознавства. Характер перекладацького процесу за О.С. Кубряковим. Сила політичної казки Дж. Орвелла "Скотоферма".
Аннотация к работе
Прагматичній адаптації текту при перекладі приділено достатню увагу в монографіях та посібниках багатьох теоретиків перекладу, таких як Л.С. Актуальність теми дослідження обумовлена відсутністю у вітчизняному та зарубіжному перекладознавстві й міжкультурній комунікації: 1) системного теоретичного обґрунтування прагматичної адаптації як одного з ключових понять перекладознавства; 2) концептування основних відмінностей адаптації та суміжних форм вторинної комунікації; 3) окреслення магістральних лінгвокультурологічних чинників, що спричиняють застосування прагматичної адаптації при перекладі текстів; 4) єдиних методологічних засад прагматичної адаптації різних типів текстів / дискурсів. Метою дослідження є концептуальне окреслення теорії прагматичної адаптації в перекладі, а також висвітлення лінгвокультурологічних та методологічних засад застосування перекладацької адаптації до прагматичних типів текстів. окреслити текст-типологічні та функціональні ознаки прагматичних типів текстів в перекладі; Предметом дослідження являються структурно-типологічні транспозиції та лексико-семантичні трансформації прагматичних типів текстів, розглянутих у перекладах, перекладах - адаптаціях та перекладознавчому аналізі.По-третє, висувається вимога прагматичної адаптації перекладу з метою забезпечити рівність комунікативного ефекту в оригіналі та перекладі. Як зазначає Комісаров В.Н., "... з філософських концепцій сучасної семіотики мовознавство запозичило предусім ідею про три типи відносин, які властиві будь-якому знаку, в тому числі і знакам природніх мов: семантичних, які відображають звязок знаку з предметом, який він позначає, синтаксичних, які повязують даний знак з іншими знаками цієї ж системи, та прагматичних, які визначають звязок між знаком та особами, "які використовують їх в процесі мовлення"[15,с.101]. Передумовою розгляду перекладу в такому плані є своєрідний подвійний характер перекладу як виду мовної діяльності, коли переклад виявляє подвійну прагматичну зорієнтованість: "... з одного боку переклад здійснюється в межах міжмовної комунікації, а тому орієнтується на оригінал... і його прагматичне завдання полягає у забезпеченні максимальної близькості між оригіналом та перекладом, з другого боку переклад це акт мови, прагматично зорієтований на конкретну особу та на середовище". Для визначення ступеня цієї відповідності Комісаров В.Н. запропонував термін "прагматична цінність" тексту перекладу, наполягаючи на тому, що "... на основі прагматичної цінності перекладу в деяких випадках можливо визнати адекватними той переклад, який не відповідає оригіналу [15,c.111]." При цьому виявляється подвійність акту перекладу, внаслідок чого, разом із орієнтацією на оригінал, перекладач може ставити перед собою мету, яка не має нічого спільного з тими завданнями, які ставилися в процесі створення оригіналу.Переклад як своєрідний тип міжмовної та міжкультурної комунікації, наділений багатогранним характером і відповідно може оцінюватись з різних точок зору, - перш за все, з точки зору відповідності оригіналу (незважаючи на ефект, створений перекладом) або з точки зору комунікативного ефекту, досягнутого за допомогою перекладу (його прагматичною адекватністю). Коментуючи поняття «істинний переклад», Гаврилів зазначає, що без чіткого розуміння своїх завдань перекладач, навіть діючи абсолютно щиросердо, «може фактично підмінити істинний переклад адаптацією або парафразою, … або певним поєднанням цих елементів», які, на думку дослідника, не мають нічого спільного з власне перекладом . Далі більш різко - «коли йдеться про підміну істинного перекладу адаптацією (adaptation), мається на увазі наведення більш вільної версії, тобто такий переклад, коли перекладач відступає від тексту далі припустимих меж» [7, с. Іншими словами, адаптація й переклад репрезентують принципово відмінні види практичної діяльності, причому на відміну від перекладу адаптація рівносильна руйнації та перекрученню джерельного тексту. Наведені твердження приводять нас до таких висновків: по-перше, з огляду на співвіднесення адаптації й перекладу дослідники акцентують принципову відмінність обох понять, хоча й визнають оказіональну необхідність застосування адаптації; по-друге, маргінальний характер адаптації спричиняє нестачу не лише термінологічної визначеності адаптації, а й окреслення системи адаптивних методів для різних типів текстів, що в свою чергу викликає неминучість наступного висновку - під фрагментарною прагматичною адаптацією тексту по суті вчені розуміють індивідуальну інтерпретацію тексту перекладачем.Прагматична адаптація як вид мовного посередництва більшістю дослідників розглядається, як доконечна форма перетворень, допустимих у перекладі. Зрозуміло, що у такому разі пропорції репродуктивних й адаптивних стратегій в перекладі підпорядковуються прагматичній заданості певного типу тексту або дискурсу в оригіналі.