Дослідження реалій життя інтелігенції у період нової економічної політики. Вивчення змін ментального світу соціальних верств на підставі аналізу щоденних практик і в умовах радянізації. Розкриття змісту поняття "повсякденність" у науковій лексиці.
Аннотация к работе
НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИПроаналізовано історіографію повсякденності в західній та російській гуманітаристиці, розкрито інтегративно-міждисциплінарний характер історії повсякденності як напряму соціоантропологічних досліджень, уточнено її понятійно-категоріальне забезпечення. На підставі аналізу різноманітних джерел охарактеризовано реалії повсякденного життя вітчизняної інтелігенції у перше радянське десятиліття, розглянуто її поведінкові реакції та життєві практики у процесі трансформації повсякдення від традиційно-усталеного до екстремально-нормативного, розкрито шляхи і засоби конформізації інтелігенції, механізми її буденної адаптації та визначено її роль у формуванні нового способу життя верстви і суспільства в цілому. Ключові слова: повсякденне життя, повсякденність, історія повсякденності, структури повсякденності, інтелігенція, джерела повсякденності, НЕП (нова економічна політика), повсякденні практики, соціальна історія, історична антропологія, сучасна історіографія, гуманітарна галузь, методологія. В работе отдельно рассмотрены вопросы генезиса и институализации истории повседневности как научного направления в европейской историографии, охарактеризовано современное состояние школы повседневности в постсоветской России и Украине. На основании анализа разнообразных источников охарактеризованы реалии повседневной жизни отечественной интеллигенции в первое советское десятилетие, показаны ее поведенческие реакции и жизненные практики в процессе трансформации повседневности от традиционно-усвоенного к экстремально-нормативному образу жизни.Отже, науково-методологічна актуальність проблематики історії повсякденності полягає в необхідності переосмислити людинознавчий досвід класичної української історіографії крізь призму сучасної історичної антропології та подолати відставання вітчизняної історичної науки від зарубіжної (європейської) гуманітаристики. часу інституювання історії повсякденності як напряму історичних студій в Європі - до сьогодні, коли триває наукове оформлення історії повсякденності в Україні. Метою роботи є комплексне дослідження реалій повсякденного життя вітчизняної інтелігенції у період нової економічної політики крізь призму теоретичного осягнення феномену повсякденності в зарубіжній та українській історіографії, розкриття науково-методологічних підходів щодо відтворення щоденності й осмислення джерельно-документального забезпечення вивчення історії радянської повсякденності інтелігенції у 1920-ті рр. поставлена мета передбачає розвязання таких наукових завдань: · висвітлити зародження і становлення проблематики повсякденності в гуманітарних науках в цілому та в історичній зокрема; · охарактеризувати темпорально-просторові світи повсякдення інтелігенції усрр у роки непу, визначити структури цієї повсякденності, а також виявити особливості повсякденного побутування інтелігенції з огляду на професійно-фахові, культурно-світоглядні, статево-вікові, етнічно-національні, регіональні відмінності окремих її складових; ХХ ст. застосовувалися спеціальні історичні методи: проблемно-хронологічний (для історико-правової характеристики більшовицької соціальної політики в цілому та стосовно інтелігенції зокрема, а також для структурування матеріалу дисертації), історико-системний (для теоретичного осмислення сфери повсякденності як системоутворюючої складової становлення радянського суспільного устрою), історико-психологічний (для реконструкції ставлення інтелігенції до комуністичної ідеології та політики радянської влади), історико-порівняльний (в аналізі меж інтелектуальної свободи і міри творчої діяльності, а також матеріально-побутового рівня життя інтелігенції до революції та після неї), історико-генетичний (для відображення еволюції повсякденних реакцій інтелігентів дореволюційної генерації і вироблених ними життєвих практик упродовж періоду, що досліджується), емпіричного і комплексного аналізу (в осмисленні та впорядкуванні історичних фактів, подій і явищ повсякденного життя інтелігенції як одиничних (індивідуальних), так і типових для всієї верстви), історизму (з метою простежити в історичній ретроспекції становлення норм радянського суспільства в громадському і приватному проявах).Початок дискусії про повсякденність був покладений ще першим поколінням анналістів, які вжили вислів «la vie quotidienne» («повсякденне життя») для назви серії французьких видавців Ашетт у 1930-ті рр. По-перше, досить коротким є період вивчення цього явища, порівняно з іншими соціальними обєктами. предметна зацікавленість повсякденням відбулася на тлі кризи традиційних гносеологічних методологій й усвідомлення неповноти пізнавального процесу, звідси склалось розуміння на засадах протиставлення. Пушкарьової, виокремленню історії повсякденності в самостійну галузь наукових студій сприяла діяльність Франкфуртської школи істориків, що націлила істориків і соціологів на аналіз механізмів маніпулювання свідомістю на рівні повсякденних життєвих практик.